10 глава

— Джер! — нарешті змогла вимовити Белла, з її губ вихопилося задушене слово, наче крик душі.

— Я не хочу чути тебе! Забирайся! - його голос став ще більш жорстким.

— Ні! — сухо відповіла Белла. — Спочатку поясни мені про ту ніч.

— Та хто ти така, щоб вимагати від мене чогось? Ти всього лише звичайна дівка, без статусу, зв'язків. Та й взагалі про тебе ніхто нічого не знає. Ти ніхто!

Останні слова Джеральда, як удари молота, відлунювали в голові Белли. Її серце розривалося від поразки і невір'я. Її гнів на Джеральда змішався з почуттям глибокого болю. Їй важко було повірити, що він міг бути таким жорстоким і байдужим.

— Ти не маєш права так говорити! — нарешті вигукнула Белла, хоча її голос залишався тихим і зламленим. — Ти не знаєш мене, не знаєш, через що я пройшла.

— То розкажи! Давай! — наполягав Джеральд, його голос звучав агресивно.

— Я не можу, не можу розказати тобі! — відповіла Белла, її голос тремтів від емоцій.

— Ось бачиш! Ти усім брешеш, строїш із себе веку пані, а на ділі ти ніхто.

Белла відчула, як в середині її накопичується лють і фрустрація. Її розуму не вистачало спокою, і вона вирішила, що буде показувати Джеральду, ким вона є насправді.

Вона зосередилася і почала бачити тіні, які повільно з'являлися навколо неї. Але щось було не так. Тіні не виглядали злими чи агресивними, як зазвичай. Натомість, вони були спокійними, мирними, і не кидалися із сторони в сторону.

Джеральд, стоячи перед Беллою, не помічав цієї зміни. Його очі були зосереджені на Беллі, але він не бачив тіней. Його погляд залишався холодним і відстороненим.

Белла відчувала, що щось не так. Тіні не відповідали її емоціям. Вони не створювали жахливих образів або нападів, як раніше. Замість цього, вони просто плавно рухалися навколо, ніби намагалися заспокоїти її.

— Що це? — сказала приголомшено збентежена і розгублена Белла. — Чому вони не реагують?

Її розум був заповнений питаннями і страхом. Вона спробувала зосередитися ще більше, намагаючись зрозуміти, чому тіні так змінилися, але ситуація тільки погіршувалася. Белла була в розгубленості і не могла зрозуміти, що саме відбувається, і чому Джеральд залишався непідвладним цим видінням.

- Мені... мені треба йти. - тихо промовила Беллі, даючи Джеру другий флакончик з протиотрутою і побігла подалі з тієї кімнати.

А Джер продовжив стояти і дивитись як його кохана тікає, тікає від нього. Але по іншому ніяк. *Вона повинна мене ненавидіти, повинна піти, адже сам піти від неї я не зможу*. Вона була його слабкістю, і хоча він намагався зберегти дистанцію, його почуття до неї були настільки сильні, що не давали спокою. Він був готовий до її витівок, готовий до принижень, головне щоб вона трималась від нього і його сім'ї подалі.

Весь наступний місяць Белла і Джеральд уникали спілкування, лише обмінюючись короткими, сповненими напруги поглядами. Їх мовчання стало справжнім випробуванням. Белла намагалася уникати будь-яких конфронтацій і коментарів від друзів, що тільки посилювало її внутрішній стрес.

Щоранку, вона знаходила розраду лише в бібліотеці. Це стало її улюбленим місцем втечі від реальності. Белла проводила там години, занурена в книги і стародавні манускрипти, шукаючи відповіді на власні питання і намагаючись знайти спокій у вивченні. Бібліотека стала її притулком, де вона могла забути про конфлікти і зосередитися на своїх думках.

Джеральд, з іншого боку, переживав цей період набагато важче. Його агресія і роздратування ставали все більш очевидними. У нього почалися конфлікти з іншими учнями, які раніше не мали проблем з ним. На тренуваннях він часто зривався на своїх товаришах по команді, викидаючи свою злість на них, коли щось йшло не так. Його крики і нервозність були помітними для всіх, і навіть тренери почали звертати увагу на його поведінку.

Кожного разу, коли Джеральд бачить Беллу в коридорі або на заняттях, його погляд наповнювався таким гнівом, що його труднощі з контролем емоцій ставали ще помітнішими. Він був вражений, коли бачив, що Белла продовжує вести себе так, ніби нічого і не сталося. Його агресія ставала ще більш явною через її холодність і відчуженість.

Белла, натомість, залишалася в бібліотеці практично весь час. Книги стали її єдиною віддушиною, де вона могла уникнути реальності і своїх емоцій. Вона читала і записувала в нотатки, намагаючись зрозуміти, як справитися з ситуацією. Її шкільні друзі, включаючи Емму і Олівера, намагалися з’ясувати, що між нею і Джеральдом відбувається, але Белла завжди запевняла їх, що все нормально, і намагалася уникати розмов про це.

Цей місяць напруження і непорозумінь став справжнім випробуванням для обох. Белла і Джеральд намагалися знайти спосіб справитися з власними емоціями та обставинами, але їхня ситуація лише ускладнювалася, ставлячи під загрозу спокій у академії.

В один з ранків Белла помітила, що Джеральд не прийшов на сніданок. Її перша реакція була спокійною: можливо, він просто проспав або мав якусь непередбачену справу. Але вже коли його не було і на заняттях, і в коридорах, Белла почала хвилюватися. Її внутрішні переживання зростали, і питання "Невже щось трапилося?" не давало їй спокою.

Кожен день Белла намагалася не виявляти занепокоєння, хоча з кожною годиною її тривога тільки зростала. Вона постійно запитувала себе, чи не сталося з Джеральдом щось серйозне. В бібліотеці вона невимушено перетворила свій звичайний час навчання на особисте розслідування. Шукаючи будь-які підказки, Белла запитувала своїх друзів, але вони або не знали, або не мали змоги дати їй точну інформацію.

Коли минуло вже тиждень відсутності Джеральда, її тривога переросла в справжній страх. Белла була в розпачі, коли зрозуміла, що не має жодної конкретної інформації про його місцезнаходження або причини його відсутності. Вона почала підозрювати, що могло статися щось серйозне, і її власні почуття провини за те, що вона могла бути причетною до його страждань, додавали лише більше непокою.