4 глава

Всі ці довгі три місяці Беллі не отримувала жодних повідомлень від батьків. Вона не знала, що й думати. Кожного разу, коли в розмовах із друзями піднімалася тема батьків, Беллі миттєво знаходила тисячу і одну справу, щоб відволіктися. Вона ніколи не дозволяла собі показати занепокоєння, хоча всередині її мучили сумніви та страхи.

Її друзі, Емма та Олівер, помічали її нервозність і часті відмовки, але ніколи не виявляли свого занепокоєння. Вони продовжували підтримувати її, допомагаючи впоратися з навантаженням у навчанні та в особистих справах. Беллі вдячно приймала їхню підтримку, але разом з тим відчувала внутрішню тривогу.

Вільний час вона часто проводила у бібліотеці, занурюючись у вивчення старовинних текстів і манускриптів. Відсутність новин від батьків стала додатковим стресом, і Беллі прагнула знайти у книгах відповіді на свої питання, сподіваючись відволіктися від власних тривог.

Навіть сьогодні, в вихідний вона сиділа з друзями з книгою перед очима.

Емма, помітивши, що Беллі не відповідає на її жарт, трохи розгублено запитала:

— Бі, ти взагалі з нами?

Беллі, повернувшись до друзів, запитала зніяковіло:

— Ой, вибач, повториш?

Олівер, помітивши, що Беллі віддаляється від них, не витримав:

— Ти можеш пояснити, що відбувається? Ти майже не спілкуєшся з нами. Сидиш тільки в своїх книгах.

Емма підхопила:

— Ти сама як книга будеш скоро.

— Те, що ви не хочете нормально вчитися, — це ваші проблеми! — різко відповіла Беллі. — У мене, на відміну від вас, нема магів-батьків, які всьому вас вчили змалечку!

Олівер, почувши це, вигукнув:

— Це не означає, що ти повинна ігнорувати нас! Ми ж тут твої друзі!

— І що? — пирхнула Беллі, намагаючись стримати емоції. — Ви не знаєте, через що я проходжу. Я не можу все залишити і просто веселитися!

Емма, розгублена і трохи засмучена, спробувала заспокоїти ситуацію:

— Беллі, ми просто хочемо бути тут для тебе. Але ти мусиш нам довіряти і не замикатися в собі.

— А чому я повинна довіряти? — спитала Беллі, не стримуючи злість. — Ви навіть не знаєте, що відбувається зі мною.

Не витримавши, Беллі різко повернулася і пішла до бібліотеки, залишивши друзів у розгубленості.

Белла бігла, здавалось, вічність, сльози заповнили її очі, і вона майже не розбирала дороги. Її серце калатало, кожен крок віддавався болем у грудях. Вона оминала всіх на своєму шляху, але на останньому повороті все ж врізалася в когось. Відчувши сильний удар, вона ледве не впала, але все ж втрималась на ногах. Не довго думаючи, крикнула:

— Відійди! — крикнула Беллі і побігла далі.

— Одоробло! — кинув знайомий голос їй услід, але вона не мала бажання зупинятися чи бачитися з тим, хто це сказав. Сльози продовжували текти по її щоках, і вона відчувала, як її серце розривається на частини.

Вона добігла до бібліотеки, єдиного місця, де почувалася спокійно. Хапаючи повітря, Белла зупинилася біля полиць із книгами. Вона сподівалася знайти тут притулок від всього, що відбувалося в її житті.

Раптово двері бібліотеки відчинилися з гуркотом. Джер увійшов, його кроки лунали важкими ударами в тиші приміщення. Він був у повному шоці від того, що сталося, і його обличчя спалахувало гнівом.

— Одоробло! — повторив Джер, коли побачив її. — Ти не знаєш хто я? Не уявляєш, з ким маєш справу?

Белла, обернувшись, побачила його. Вона знала, що цей момент не принесе їй спокою.

— Мені байдуже, хто ти і хто твої батьки! — відповіла вона, її голос звучав зломано і розгублено. — Відійди від мене!

Джер наблизився, його обличчя було сповнене обурення і здивування.

— Я цього так не залишу, — його усмішка була сповнена злості. — Ой, а чого ти плачеш? Хлопець кинув? Чи може твоя дурнувата подруга? Ну, воно і не дивно, з таким страшком ніхто б не хотів бачити, не те що розмовляти.

Белла відчула, як його слова проникали їй в серце, як отрута. Вона зупинилася, затамувавши подих, і обернулася до Джера з поглядом, повним болю і рішучості.

— Ти нічого не знаєш про мене, — промовила вона, її голос тремтів від стримуваного гніву.

— Ти пожалкуєш про це, — сказав він, наближаючись до неї впритул. — Я зроблю все, щоб твоє життя стало нестерпним.

Белла стояла твердо, не зважаючи на сльози, що котилися по її щоках.

— Я вже живу в пеклі! — відповіла вона тихо, але рішуче.

Джер застиг, його обличчя спалахнуло червоним від гніву. Він звик до того, що його бояться, але ніколи не чув таких слів на свою адресу. Його руки стиснулися в кулаки, і здавалося, що він ось-ось вдарить щось або когось, але натомість сказав:

— Побачимо, — пробурмотів він, відступаючи на кілька кроків.

Він ще раз кинув злісний погляд на Беллу і, різко розвернувшись, пішов геть, залишивши її саму серед полиць з книгами. Белла стояла на місці, намагаючись заспокоїтися.

Повернулася в кімнату вона дуже пізно, десь так о першій годині ночі. Усі вже спали. Белла тихо пройшла до свого ліжка, намагаючись не збудити сусідку по кімнаті. Вона лягла, втупившись у стелю, і думки не давали їй спокою.

Сльози знову почали навертатися на очі, але вона стримувала їх, відчуваючи, як біль і відчай переповнюють її серце.

Коли Белла прокинулася, Емми вже не було в кімнаті. З одного боку, вона відчула полегшення, що не доведеться знову стикатися з питаннями і поглядами подруги, але з іншого боку, вона знала, що рано чи пізно їй доведеться з нею поговорити.

З настроєм, який був далеко від ідеального, Белла все ж вирівняла своє волосся, зробила легкий макіяж і одягла джинсові шорти з чорним топом з відкритою спиною. Вона вирушила в столову, сподіваючись знайти там хоч трохи спокою.

Зайшовши в їдальню, Белла помітила, що сьогодні вона виглядала зовсім інакше. Відразу впадало в очі те, як простір був прикрашений. Яскраві квіти були розставлені на кожному столі, їхній аромат наповнював кімнату, а справжні метелики, що плавали в повітрі, додавали атмосфері живого і весняного настрою. Сонячне світло струменіло крізь великі вікна, відбиваючись від прозорих стін, і створювало ефект золотистого сяйва.