Глава 13

Матвій стомлено привалився лобом до стіни і завмер, відчуваючи, як його тілом стікають холодні струмені води. Душ - це єдине місце, в якому він міг сховатися від себе, від своїх думок, від почуттів та пам'яті. І ще від Ольги, яка казна-як пронюхала, де він знаходився і негайно примчала.

Він ніколи не забуде того дня, коли ранній дзвінок у двері його орендованої квартири, пробудив його від сну, в якому він ледве зміг забутися. Сонний, втомлений і злий, як собака, він відчинив двері і обімлів, побачивши дівчину.

 - Що ти тут робиш? - спитав він здивовано, на що Ольга нахабно зробила крок уперед і повисла в нього на шиї.

 – Я кохаю тебе, Матвію, – її голос звучав тихо, і якось невпевнено. – Кохаю, розумієш? Не так, як вона! А сильно і по-справжньому!

Матвій відштовхнув її, і зробив кілька кроків назад, усередину квартири, збільшуючи між ними відстань.

 - Ти не розумієш, - прошепотіла дівчина, змією просочуючись у квартиру і закриваючи за собою двері. - Вона знає, де ти розумієш? Знає, що ти тут! Їй брат мій казав, а я підслухала. Тільки вона не забажала приїхати. А я приїхала. Бо люблю тебе!

 - Стули пельку, - зло прошипів хлопець, спідлоба дивлячись на Ольгу. - Стули пельку і геть звідси!

 - Я піду, - відразу слухняно кивнула вона. – Але я тепер житиму поруч. Я завжди буду поряд, Матвію! Рано чи пізно ти зрозумієш, що вона не варта такого, як ти… Вам не бути разом, проти вас сама доля. Вона лише розпещена дівчинка, якої немає і не було ніякого діла до тебе. Її життя батьки визначили, а ти своє будуєш сам…

 - Пішла геть! - заревів Матвій і з силою стукнув кулаком по стіні, з одного удару перетворюючи кісточки на криваве місиво. - А Артему передай: коли повернуся, я з нього все лайно виб’ю!

Оля злякано вискочила з квартири, зачинивши за собою двері. Притулилася до холодної стіни потилицею і, не відчуваючи ніг, почала сповзати вниз, на брудну заплювану під'їзну підлогу. Губи дівчини ображено тремтіли, а ніздрі гнівно роздмухувалися, шумно вдихаючи повітря.

- Коза драна, - прошипіла Оля крізь зуби, згадуючи Варю. - Як же я тебе ненавиджу... Сволота!

Просидівши так якийсь час, дівчина піднялася і спустилася на сходовий проліт нижче. Коли вона казала Матвієві, що завжди буде поруч, вона не жартувала. Адже дійсно зняла квартиру в цьому ж будинку, навіть у тому самому під'їзді.

 – Вода камінь точить, – примовляла вона крізь сльози, розбираючи свою невелику спортивну сумку. - І ти все одно будеш моїм. Чуєш? Все. Одно. Будеш. Моїм.

Матвій тим часом набирав Артема. Хотів дізнатися, чи правду сказала Оля.

Навіть якщо й неправду, ці слова сильно зачепили хлопця, наносячи болючий удар по його впевненості. Так, що в ньому миттєво спалахнула пожежа. Він руйнував усе всередині, кожну клітину терпіння і витримки випалював, залишаючи лише чорне, з їдким смуродом, згарище. І найбільше хотілося зателефонувати не колишньому другові, а їй. Набрати заповітні цифри і спитати лише про важливе… Як справи?

Так-так, просто дізнатися як справи. Почути рідний голос у слухавці і просто помовчати. Хай кричить, нехай лається на нього, сердиться, намагається зачепити за живе… Аби з нею все було нормально. Все було гаразд.

З цими думками він пропустив момент, коли Артем відповів на дзвінок і щось роздратовано пробурчав.

 - Ти знущаєшся, друже? Якого дідька тобі так рано не спиться? – прошипів Артем.

 – Завадила одна дівчина з минулого, – хмикнув Матвій. - Не здогадуєшся?

 - Друже… за всієї моєї поваги, - тон Артема змінився, - Варя не могла тобі перешкодити. Вона солодко спить, і я здивований, що твій дзвінок не стурбував її сон.

Ці слова були останньою крапкою у зошиті його спокою. Матвій стиснув телефон у руці з такою силою, що навіть не помітив, як розчавив його. Шпурнувши під ноги марну трубку, Матвій переступив через неї, схопив з вішалки шкірянку і накинув на голий торс. З полички прихопив ключі і вилетів із квартири, як ошпарений.

Завівши мотоцикл не став чекати, коли прогріється мотор, а просто крутнув газ і зірвався з місця.

Думки в голові боляче жалили. Матвій відчайдушно не хотів вірити в те, що сказали йому Тема та Оля, але раз у раз згадував ті дні, коли Варя просила залишитися.

Зупинився він біля самого загону, всередині якого проходили тренування. Заглушив мотор і дивився на ворота. Згадував. Згадував. І знову згадував…

Її запах, що кружляв голову глибше за алкоголь і цигарки. Її теплі руки, що ніжно і обережно торкаються його шкіри. Її волосся, яке розметалося по його грудях, коли вона заснула на тому старенькому дивані поряд з ним. Очі, які дивилися з любов'ю, теплом... Так щиро, з якоюсь щенячою вірністю...

І ці спогади відганяли геть думки про те, що недовго вона нудьгувала, раз практично відразу стрибнула в ліжко до свого колишнього. І хоча Матвій знав, що не має права думати про неї так, адже сам поїхав, до ладу нічого не пояснивши, він все одно думав…

У такому стані Матвій перебував недовго. Із силою вдарив по металевій рамі – захист мотоцикла від великих та серйозних пошкоджень під час падіння – і дістав з кишені телефон. Набрав смс Ігореві з проханням простежити за Артемом.

Перші думки пішли, Матвій заспокоївся і вже міг міркувати здорово. У те, що Варя повернулася до колишнього, він не вірив. Пам'ятав чудово її погляд того дня, коли цей покидьок вдарив її. Вдарив! А Матвій не зміг цьому запобігти. Як і наслідки цього.

Розбиралися в тому ж парку, де Матвій та Варя любили проводити час. На покинутому футбольному полі, обтягнутому зовні старою, подранною місцями металевою сіткою. Це була перша серйозна бійка за час їхньої дружби. Матвієві дісталося по обличчю легко – Артем змазав удар, тим самим кажучи, що бійка – не найкращий вихід. Тільки йому, Матвію, не було жодної справи до того, що думав колишній друг, майже брат. Всередині ожив звір, виламав тонкі, наче паперові прути клітки, і вийшов назовні... Мот розумів, що більше не зможе його контролювати. Ніколи.