Глава 9.1

Тренування закінчилося пізніше, ніж звичайно. Злий і втомлений Матвій, ледве накульгуючи, йшов у бік спортивного комплексу, щоб нарешті зняти з себе одяг, наскрізь пропахлий паленої гумою і прийняти освіжаючий душ. Сьогодні, як би хлопець не намагався, не міг знайти цей баланс для виконання одного з найскладніших трюків станта. І закінчилося це тим, що він злетів у найвідповідальніший момент із мотоцикла і нехило пошкодив коліно.

Але навіть біль, який неприємно віддавала в коліні, не міг відвернути його від думок про Варю. Від її хвилюючого запаху, який хвилювал його, проникаючи в кров, щоб потім жаром прокотитися по тілу, отруюючи собою кожен закуток. Він не міг перестати бачити перед собою її губи, які він готовий був зминати поцілунками, насолоджуючись їхньою податливістю та ніжністю. Величезні очі, що здавались йому дзеркалами, які відбивають небо. І дзвінкий сміх, що луною віддавався в його голові.

Завмерши під струменями теплої води, Матвій думав про те, як хотів цієї ночі до неї доторкнутися. Не як друг, а як чоловік. Довго лежав, старанно вдаючи, що спить, хоча насправді прислухався до її тихого дихання. Кілька разів і зовсім поривався встати і повернутися на старенький, подекуди продавлений диван, на якому страшенно було незручно, аби не зірватися і не випустити назовні те, чого Варя б не оцінила. Не міг він показати їй своє справжнє обличчя. Не хотів лякати її, тому доводилося стримуватися.

Щоб вона не зрозуміла, що стала ліками від глибоких душевних ран. Щоб не знала, що варто їй піти, він знову опуститься на самісіньке дно і в нього вже не вистачить сил, щоб вдруге піднятися, відштовхнутися від мулистого ґрунту і спливти на поверхню заради ковтка свіжого повітря.

Колись разом із сестрою розбилося і його життя. Він залишився один, адже навіть батьки відвернулися, вважаючи його винним у тому, що сталося. Тому що не зберіг, тому що не встежив. Не міг навіть подумати, що сестра його друга одним махом зруйнує все, що йому було дорого. І часто ловив себе на думці про те, що краще б Олю так розмазало по асфальту…

Перед очима Матвія знову крутились страшні картини нічної аварії. Батьки спали, коли задзвонив домашній телефон та сонний байдужий голос продиктував координати місця, де це трапилось. Тієї ночі Матвій уперше гнав, як божевільний. Щоб побачити її, Асю… Точніше все, що від неї залишилося.

Матвій прикрутив трохи гарячу воду, відчуваючи, як знову підкочує нудота. І хоч він ніколи не був слабким, тієї ночі він не міг взяти себе в руки і просто стояв на узбіччі, зігнувшись майже навпіл. Серце билося немов божевільне, і підступали зрадливі сльози. Хотілося випустити біль, який люто руйнував його, вбиваючи все живе в ньому. Хотілося вити так, щоб весь світ чув про його горе, про те, як йому боляче.

Але він стояв і дивився на залишки колись вірного залізного друга, який став убивцею, що забрав у нього найдорожче.

І лише після, через кілька днів, сидячи в ділянці та слухаючи висновок фахівців, Матвій зрозумів, чиїми стараннями він втратив сестру. І йому ледве вдалося взяти себе в руки, посадити на ланцюг внутрішнього звіра, щоб не вбити Олю. Щоб не дати своїм внутрішнім демонам крові, яку вони прагнули найбільше. Щоб не зламати своє життя остаточно.

Його думки знову повернулися до Вари. До тендітного, майже невагомого тіла, яке він вночі обіймав, насолоджуючись яблучним запахом її волосся. І гарячу воду довелося перекривати зовсім, корячи своє тіло за моментальну реакцію.

Хлопцеві знадобився час, щоб прийти до тями, і коли він вийшов з душової в роздягальню, на нього косилися два нерозлучні друзі - Ігор і Євген. Вже повністю зібрані та готові до виходу.

- Ну що ти, Мот? Зябра не виросла? Стільки хлюпатися у воді, – реготнув Женя.

 - Чи ти там пару в кулачок спускав? – вторив йому Ігор.

Матвій зняв обгорнений навколо стегон рушник і кинув у двох друзів.

 - Заткніться краще, - буркнув він, відкриваючи свою шафку.

 - Окей, окей! Ти що такий нервовий? – жартівливо підняв руки нагору Жека. - Баба зовсім колода? Ну так ти рухай і…

Погляд Матвія був настільки промовистим, що хлопець обірвав свою пропозицію на півслові. А потім і зовсім тицьнув у бік Ігоря, і вони поспішили піти, аби не ляпнути ще чогось.

Дуже добре знали хлопці Мота. І знали, що буде, якщо вивести його із себе.

 - Дивний він якийсь, - ділився спостереженнями Ігор з другом, випускаючи з рота тонкий струмок сигаретного диму. – Котрий день як із ланцюга зірвався. Навертає кола по майданчику, не шкодуючи гуму і думає про щось.

 – Та бабу він собі знайшов, – відповів Ігореві Женя. - Не чув, як вона йому дзвонила, після чого зірвався як схиблений? Я вчора за ним простежив - офігел трохи. Цей ідіот півміста вискочив, аби ресторан суші знайти. Чим йому простий хавчик не підійшов? Не розумію.

 - Може воно і на краще? Хоч жити знову почне і кине свої нічні покотушки, які інакше і не назвати, як гонкі зі смертю.

 – Все так і катається на те місце? - Запитав Жека у Ігоря.

 – Ні. Це дивно. Раніше майже щодня на трасі перетиналися біля того чортового хреста. А останні дні його там не бачу. Як бабу знайшов, з нею і розважається!

Шпурнувши недопалок на землю, Ігор кілька разів провів по ньому ногою, щоб загасити, сплюнув і попрощавшись із Женею пішов до свого мотоцикла.

Женя ж лишився розмірковувати. Те, що з Матвієм відбувалося щось дивне, було помітно багатьом. У хлопця взагалі складалося враження, що не було цих довгих двох років скорботи сестрою, і перед ним знову стоїть Мот, якого він знав з дитинства.

 - Цікаво, невже баба й справді того варта? – задумливо пробурмотів Женя і взявши приклад з Ігоря, пішов до свого байка. - Треба буде зацінити.