Глава 4.5

Рукам тепло, і я нарешті зігріваюсь. Поступово висихають сльози, на зміну яким приходить почуття втоми та порожнечі. Хочеться ось так заснути, поки Матвій гладить по волоссю, і прокинутися в новому світі, де немає зради та болю, а є лише кохання, довіра та щирість.

 – Все буде добре, – тихо каже Матвій, коли я перша трохи відсторонююсь, щоб підняти на нього заплакані очі.

Великими пальцями він стирає залишки сліз із мого обличчя, і на мить затримує руки на моїх щоках. Дивлюся уважно, майже не моргаючи, і наголошую на собі нові й нові деталі, які раніше не помічала. Маленьку родимку трохи нижче за зовнішній куточок ока, яка ледь помітна, якщо не вдивлятися. Чорні довгі вії, пухнастим віялом, що обрамляють очі мигдалеподібної форми. Розсип дрібних зморшок, які говорять про те, що Матвій любить усміхатися.

Тільки я ще жодного разу не чула, як він сміється.

В його очах я бачу душу, яка відкрита для мене. Я дивлюся, і ніби зазираю всередину нього, безпомилково вгадуючи почуття, які обурюють цієї миті хлопця. Але навіть попри це він чудово тримає себе в руках. І збоку здається спокійним, трохи байдужим чи навіть байдужим до всього, що відбувається довкола. Зараз, у центрі його всесвіту лише я.

Я бачу своє відображення, і розумію, що незважаючи на заплаканий вигляд, я все ще гарна. Дивно, але раніше я так не думала, коли годинами дивилася у маленьке настільне дзеркало. Раніше… Поки що не побачила своє відображення в його очах.

 – Дякую, – шепочу, до кінця ще не усвідомивши, що серце не б'ється.

Воно завмерло, здійнявшись кудись угору, звідки видно всю землю і кожен куточок нашого неосяжного всесвіту. І воно чекає, намагається зрозуміти, що ж буде далі – життя серед пухнастих, повітряних, наче перина хмар, чи стрімке, недовге падіння вниз, після якого лише смерть.

Матвій подається трохи вперед, щоб залишити легкий дотик своїх губ на моїй гарячій скроні, і я вдячна йому за цю ніжність. Вдячна за турботу, і за те, що він стоїть зараз поряд, тримаючи мене у своїх руках, тим самим забороняючи зробити крок у прірву.

Він – це те, що тримає мене тут, у цій реальності, і не дає навіть шансу впасти вниз і розбитися.

 - Як ти мене знайшов? – питаю я, щоб відволіктися від своїх думок, у яких розчиняюся з головою.

 — Я знав, куди ти прийдеш, — неохоче відповідає, вперше відводячи очі.

 – Звідки? - Само собою виривається в мене.

 - Ти завжди приходиш сюди, коли тобі погано. Іноді просто стоїш і дивишся в далечінь, а іноді кричиш у порожнечу, сподіваючись, що ніхто тебе не почує.

Ці слова мене шокують. Я простягаю руку, щоб торкнутися його щоки, тим самим намагаючись повернути зоровий контакт.

Матвій перехоплює мою долоню і відводить трохи убік.

 – Не варто. Не роби так, тепер його очі холодні.

Він ніби замкнувся від мене за лічені секунди. Я більше не бачу, що бачила ще кілька хвилин тому.

 – Тобі неприємно? – питаю тихо, майже пошепки.

 – Приємно, – прямо відповідає він. - Але це зовсім не те, чого ти зараз хочеш.

 – І чого я хочу, як ти гадаєш?

 - Ти хочеш зробити боляче Артему. І я – ідеальна зброя у цій помсті.

Я відходжу від нього на кілька кроків, знову зупиняючись на краю урвища. Дивлюся вдалину, на темне небо, а потім перекладаю погляд на вогні, що загоряються внизу.

 - Чому ти думаєш, що мене образив Артем? - Повертаючись, ставлю нове питання.

 – Я це бачу, – знизує плечима хлопець. - Твої очі правдиві. Ти не вмієш брехати зовсім. І вдавати не вмієш. За це Темич тебе й цінує.

 - Цінує? - пирхаю я, знову повертаючись до Матвія спиною. - Ти так про це кажеш, наче впевнений.

 - Я це знаю, - він підходить ближче і зупиняється поряд зі мною.

 - Ти так і не відповів, звідки знаєш, що я буваю тут? – крадькома кидаю погляд на нього.

 - Я любив це місце раніше. Часто приходив сюди. І мені здавалося, що це тільки мій особистий простір. Що ніхто не знає про нього, і ніхто не надає йому значення. Поки одного разу не побачив тут тебе, – в його очах відбиваються вогні міста, через що здається, ніби очі мерехтять, світяться, загадково та привабливо блищать. - Це було задовго до того, як ти познайомилася з Артемом.