2 частина: Оріана

2 частина

Оріана

другу дівчину було звати Оріана, хоча всі кликати її просто Орійка. її матір захоплювалась міфологією, і обрала для доньки ріднісне ім‘я, значуще «богиня ранкової зорі» тому саме матір кликала її зоренькою.

Оріана жила в селищі, доволі близько до місць де проживали заможні. їхнє містечко трималось на торгівлі всього що росло в тому ж самому містечку. в сезон розбагатіти там було не складно, так як містечко славилось чи не найсмачнішими овочами та фруктами в усьому королівсті. тож багатіїв було достатньо, і Орійку вчили з самого народження вмінню вмовити купців на той чи інший товар.

за свою добру працю донці купували те що вона просила, це було не так часто як можливо хотілось би, але дівчинці було цього достатньо.

тільки нещодавно був почався сезон, і тому мати купила їй новий одяг. він був такий гарний що неможливо було відвести очей. тож дівча вирішило прогулятись в ньому в перший раз. завжди маючи вільні хвилини чи години Оріана швиденько йшла до свого улюбленного місця про яке не казала нікому. і в цей день, після кількох годин продажів вона вирішила посидіти під деревами та помочити ноги в озері.

Оріана сьогодні йшла неспішно. в неї було достатньо часу аби відпочити та насолодитись красою природи вдосталь. в дівчини ніколи не було багато друзів, в селищі були діти, але ні з ким з них Орійці не було. вона обожнювала природу, мала зошити які заповнювала повністю малюнками та крім спеціально виділених для творчості вона малювала на всіх уроках. так, вчитись вона любила і знала як це важливо для неї ж самої, але малювання вона не любила - а кохала більше всього що могло б бути. так вона вважала завжди «моє життя це творчість, а творчість це моє життя.»

але вона б ніколи не змогла здійснити свою мрію стати професійною художницею, так як все майно родини має перейти їй. мати завжди каже їй «майбутнє нашого городу за тобою, завдяки тобі він точно стане цілою фермою». вона каже це постійно, ніби як молитву, повторюючи та намагаючись сама повірите в це. матір знає скільки часу її дочка приділяє, або як вважає мати Міранда «це пуста трата часу»

- я впевненна що їй подобаються мої картини, але вона ніколи цього не визнає..

Оріана так і сиділа з думками наодинці, прислухалась до дерев, ніби вела бесіду з ними. іноді і пташки починати щебетати і дівчинці хотілось думати що це вони відповідають їй.

- так, от і я з тобою погоджуюсь, соловейко

вона починала потроху провалюватись в сон, вже й сонце збиралось освітлювати життя інших країн

- як ти, сонце, вмієш без зупину світити та зправлятись з усім та усіма? - спитало дівча, не очікуючи відповіді.

насолоджуючись тишею, вона в мить почала чути інші звуки, як хтось біжить по траві та листві.

- це якісь тварини - налякано подумала Орійка та була на готові підстрибувати та бігти.

але біг переходив у все повільнішу ходьбу, а невдовзі зупинась і з‘явилась постать.