Розділ п'ятнадцятий

Наступного ранку я прокинулася так, ніби мене вдарили обухом по голові — кара небесна, не інакше. Уривки спогадів про нічний «подвиг» сипалися перед очима, мов знущання.

Ох, Діано, Діано… Як же я картала себе за ту мить слабкості. Ні, дурепою я не була — я розуміла, що в той момент і сама цього хотіла. Але… як це пояснити… тоді ми були не Арвідом і Діаною. Ми були дві сутності, сенс існування яких — боротьба, воля... І це на мить нас об’єднало.

Відтоді я майже не могла дивитися Арвиду в очі. Щось змінилося. У мені. У ньому. У просторі між нами. Тиша, що нависла після тієї ночі, була нестерпнішою за будь-який крик.

Я намагалася поводитися, як завжди, — але кожен його погляд, кожен рух нагадували мені, як легко я віддала те, що вважала останнім бастіоном своєї свободи. Невже я настільки дурна, що добровільно віддалася чоловікові, який звик підкорювати?

Арвід мовчав. Не питав. Не торкався. Просто йшов уперед — як завжди: мовчки, суворо, рішуче. А я… я задихалася поруч. Усередині мене билися два голоси. Один кричав: «Ти належиш тільки собі!» Інший — шепотів: «Але ж ти цього хотіла…»

Ми мусили здолати останні милі до поселення. На шляху траплялися струмки, яри, кам’яні насипи. Те, що раніше здавалося прогулянкою, тепер стало випробуванням.

Я насилу стримувалася, щоб не доторкнутися до Арвіда навіть випадково. Він це відчував — і це його дратувало. Решта шляху минула в гнітючому мовчанні.

Коли ми дісталися селища, сонце вже хилилося до заходу. Я помітила, що людей зібралося чимало — здається, вожді скликали тинг — збори, що відбувалися лише в особливі дні. Багато чоловіків — суворі обличчя, намиста з кісток, бороди, запах шкіри й елю. Варта Арвіда, помітивши його, кинулася з радісними вигуками, передаючи звістку про повернення господаря.

Я хотіла сховатися в якомусь куті, перевести дух… та не так сталося, як гадалося.

Зачинивши двері спальні за собою, я обернулася — і побачила Арвіда, що стояв біля стіни, схрестивши руки на грудях.

— Чому ти мене ігноруєш?

— Це ти що робиш? — вирвалося в мене. — Ти поводишся так, ніби нічого не сталося. А для мене — це обрив. Я все життя боялася віддати свою волю. Я не хочу бути чиєюсь річчю — тим більше заради якогось пророцтва, в яке я не вірю навіть на краплю. Запам’ятай!

Він мовчав. Лише зробив крок до мене. Я відступила.

— Ми обидва знаємо, що це сталося не просто так, — його голос був глухий, мов гуркіт грому. — Але якщо ти хочеш вдавати, що це була… помилка — скажи прямо.

— Я не знаю, що це було! — закричала я. — Я не хочу втратити себе, розумієш?! Я виросла в клітці й щойно почала дихати. А тепер — знову нашийник. Тільки ще важчий, ніж той, батьківський.

Очі Арвіда потемніли. Його терпець урвався.

— Нашийник? Отже, вважаєш себе невільницею? Значить, тобі потрібне нагадування, хто ти тут і де закінчується твоя свобода.

Він різко схопив мене за зап’ястя. Я зойкнула, але не виривалась — чи то від розгубленості, чи то від гніву. Наступної миті він уже тягнув мене коридором. Я пручалася:

— Що ти робиш?! Пусти мене!

— Пізно, Діано. Ти сама захотіла знати, з ким маєш справу.

Він розчахнув двері головної зали лонггауса — там саме в розпалі був тинг. Десятки чоловіків замовкли, озирнулися. І в наступну мить я стояла перед ними — виставлена на загальний огляд.

— Дивись, — прошипів мені на вухо Арвід. — Один твій крок — і ти станеш здобиччю для будь-кого з них. Тут ти або зі мною — або нічия. Зрозуміла?

Я тремтіла — від люті й приниження. Він стояв за моєю спиною, міцно тримав. А потім… просто відпустив. Розвернувся й пішов, залишивши мене серед десятків хижих і зацікавлених поглядів. Я відчула — кожному з них я потрібна. Кожен жадає володіти Обраною, Позначеною Зорею.

І мені стало страшно.

Я не могла зрушити з місця. Мить — і сльози підступили до очей. Але я не дозволила їм з’явитися. Різко розвернулася, покинула залу й кинулася коридорами, не бачачи дороги.

А потім… як у нічному кошмарі, я відчула дотик до шиї. Мить — і свідомість згасла. На самому краєчку я почула глибокий, вкрадливий голос:

— Нарешті я знайшов тебе, Зіронько.

А потім — тиша. Плавна і беззвучна.
І я зникла.