Розділ восьмий

Вранці я, прокинувшись, потягнулася, не одразу розуміючи, де знаходжусь.

У кімнаті було світло — очевидно, вже ранок, але не зовсім ранній. Поки я спала, схоже, хтось подбав про те, щоб у кімнаті було тепло, і розтопив камін.

Поки я приводила себе до ладу, до кімнати зайшла Наїна й запропонувала поснідати разом. Ми разом спустилися до малої їдальні.

Вона була чиста й досить затишна: столи накриті полотняними скатертинами, на лавках — теплі шкури, дерев’яна підлога, повсюди свічки та кам’яна жаровня в центрі. На верхніх балках висіли невеликі полотняні мішечки — схоже, з якимись травами.

Після сніданку Наїна повела мене на прогулянку, подивитися на поселення. Загалом я була не проти: Арвіда, який викликав у мене напади люті своїм тоталітаризмом, не було поруч, та й ображати жінку, яка була до мене привітною та гостинною, я не хотіла.

Коли ми вийшли надвір, виявилося, що поселення живе на повну: жінки щось перекладали, деякі готували їжу на вогнищах, чоловіки азартно стріляли з луків по мішенях — аж у мене руки засвербіли, теж захотілося спробувати. Діти бігали наввипередки або гралися камінчиками. Наїна привітно помахала групі жінок і потягнула мене до них.

Коли ми підійшли, вона одразу представила мене як наречену Арвіда, і я ледь стримала гримасу, щоб не скривитися. Жінки замовкли, розглядаючи мене, мов дивину. Відчувши ніяковість, я навіть почала переступати з ноги на ногу. Бажаючи мене підтримати,

Наїна весело-докірливо звернулась до жінок: — Ну що ви так дивитесь на Діану, ви її бентежите! Якщо вас так мучить цікавість — зачекайте, поки вона трохи отямиться, і тоді розпитуйте! Але, хай вас грім поб’є, не витріщайтеся на неї, ніби на статую!

Промовивши це, Наїна розсміялася, і одна з жінок, доброзичливо глянувши на мене, закивала: — Так, дитино, тобі стільки всього нам розповісти треба, але гаразд, трохи зачекаємо!

Невдовзі Наїна повела мене до потоку, звідки відкривався шикарний краєвид на туманні гори.

Стоячи біля бурхливої води, я спитала її: — Наїно, а чому всі так мене розглядали? Невже у вас рідко одружуються з чужинками?

Наїна замислилась: — Одружуються у нас із чужинками й справді рідко. Але справа зовсім не в цьому. Та ти, мабуть, і сама це здогадуєшся.

Я здивувалась: — Звісно, ні! Звідки б мені знати? Скажи!

Наїна підвела брову: — Невже Арвід нічого тобі не сказав?

— Та ми майже не розмовляли нормально. Він просто витяг мене з дому, сунув батькові викуп і ледь не прибив мого нареченого.

Я стиснула кулаки. Наїна, помітивши цей жест, накрила мою руку своєю: — Діано, я розумію, що ти злишся. Тебе забрали з дому без дозволу. Я знаю, який Арвід може бути безапеляційний. Але прошу тебе, спробуй його зрозуміти. Якби він не був таким — не зміг би нести відповідальність за весь наш клан. До того ж, у нас ніколи не питають жінок. І тільки від нас залежить — перетворимо ми цю ситуацію на любов і добро чи зробимо з неї попіл і отруту.

Я нервово відповіла: — Я не хочу нічого перетворювати. Я просто хочу керувати власним життям.

Жінка зітхнула й прибрала руку: — Можливо, з часом ти справді зрозумієш своє призначення. І знайдеш своє щастя. До того ж, як я вже казала, ти тут не просто так. На останньому тінгу наш жрець побачив видіння. Він сказав, що одному з вождів клану призначена чужинка з вогняним волоссям, Позначена Зорею. Вона народить воїна-сина, який принесе славу і могутність своїй родині та клану. Кожен із нас бажає одного — процвітання своєму роду, дітям. І кожен вождь хотів би таку долю для себе. Але Арвід знайшов тебе першим, а значить — ти призначена йому.

Я зло кинула: — І ви в це вірите? В якесь призначення? А якби мене першим знайшов якийсь інший вождь — ти б теж так думала? Не можна ламати чужу долю тільки тому, що тобі здається, що маєш на це право! Ти не уявляєш, яке потрясіння викликали в мені твої одкровення! А я ж гадала, навіщо я здалася цьому нортундцю… А тут ціле пророцтво! Через цю нісенітницю я втратила свободу!

Наїна тихо відповіла: — Іноді здається, що ти все втратила. Але виявляється — те, що втратив, було нічим, а те, що здобув — усе. Щоб це зрозуміти, потрібен час.

Нічого не відповівши, я роздратовано повернулася до лонгхаусу.

Надвечір я трохи заспокоїлася і навіть попросила Наїну прогулятися зі мною селом, яке вже огортав сутінковий дим вічних вогнищ.

Та цього разу, на мій жаль, я помітила, що на мене дивляться ще більше людей, ніж вранці. Дехто — крадькома, дехто — просто в обличчя. Мені було дуже некомфортно. Ми з Наїною підійшли до вогнища, біля якого, на щастя, нікого не було. Я мовчки спостерігала за іскрами, що злітали вгору, поки Наїна не порушила тишу:

— Скоро буде ще один тинг на вашу з Арвідом честь. Він представить тебе всім кланам як свою наречену, і жрець поєднає вас. Потім, можливо, буде нарада між чоловіками, а далі — свято.

Після цієї новини Наїна розповіла мені про традиції й звичаї їхнього племені, пов’язані з весільними обрядами.

Виявляється, спочатку на весіллі дівчата знімали з нареченої крансен — головний убір у вигляді обруча на чоло — й замінювали його на вінок із лози, що символізував перехід від дівоцтва до дорослого подружнього життя. Потім наречений клав нареченій на коліна молот або сокиру — і вона мала тримати його, поки дівчата співали весільну пісню. Це символізувало міцний шлюб.

Далі наречені обмінювалися мечами: наречена віддавала нареченому батьків меч, а він — свій, на зберігання. Це означало, що дівчина переходить із-під батьківського захисту під захист майбутнього чоловіка.

Після цього вони мали зав’язати один одному шнурки або стрічки на одязі — як символ того, що їхні долі з’єднані навіки.

Потім жрець проводив обряд, і лилося багато медовухи на честь молодят.

Отримавши стільки інформації для роздумів, я подякувала Наїні й задумливо попрямувала до спальні, ще довго перед сном обмірковуючи почуте.

Любі читачі! А як ви думаєте — чи спробує Діана втекти зі шлюбу, чи, може, поведе себе чемно?)))