Розділ п'ятий

Я відчула, як земля пішла з-під ніг.
Фарба миттєво зійшла з обличчя, і, обернувшись до батька голосом, повним тихої люті, я сказала:
— Батьку! Ви не можете укласти угоду! Не маєте права! Що подумає про надійність вашого слова родина баронета? А Норіс? Так не можна!

Батько прошипів:
— Я, Діано, як батько, маю повне право віддати тебе заміж за того, кого вважаю гідним. Тільки спробуй влаштувати істерику! Ти вже й так напрошуєшся на покарання.

Я зі спалахом глянула на батька і пана Арвіда:
— Ви не маєте на це права! Ви не можете вирішувати за мене! Ти мене не змусиш, батьку! Я не вийду за тебе, ти потворний дикун! Та я краще самотньою помру!

Арвід подивився на батька:
— Пане Ланшер, я сподіваюся, що можу довірити вам свою наречену на час вирішення деяких моїх справ? Це займе буквально три дні — і я її заберу. Сподіваюся, ви подбаєте, щоб з нею нічого не трапилося?

Батько чемно посміхнувся:
— Не переймайтесь, пане Арвід, ми будемо стежити за нею дуже пильно. Усе буде якнайкраще, не сумнівайтесь.

Воїн подякував поклоном і попрощався. Прямуючи до виходу, він кинув на мене погляд, від якого побігли мурахи. Цей погляд говорив: «Навіть не думай щось влаштувати. Ти моя — і крапка.»

У люті я, обігнавши його, вискочила з кімнати й, незважаючи на батькові крики, грюкнувши дверима, побігла до себе.

У моїй кімнаті панував справжній хаос. А все тому, що я вже пожбурила в стіну все, що тільки можна було. Я була настільки сповнена люті, що аж щелепи зводило.

Спершу цей Арвід — з’являється в лісі напівголий, ледь не позбавляє мене честі, потім приходить зі своїми воїнами в мій дім, ображає мене і мого нареченого своєю зухвалою «пропозицією» — і що найгірше, йому байдуже!

Він просто купив мене як товар, бо вважає, що я йому потрібна. Звідки він узагалі про мене дізнався? Сумніваюся, що на землях Ярба хтось чув про таку собі невідому Діану. Може, був у Ланшері у справах, побачив мене на святі?

Але ця версія погано пояснює його неадекватну поведінку. Що він там ляпнув? «Позначена Зорею»? До чого був той шалений поцілунок і хіть привласнити? Та за ним давно плаче дім для божевільних!

А головне — він зруйнував усі мої плани на спокійне, вільне життя! Я вже зубами скреготала від самої його присутності!

Я все розпланувала наперед, була щаслива, що поряд зі мною буде такий, як Норіс. З ним я не бачила жодних проблем.
Але ж ні! Прийшов — і все зламав!

Я намагалася взяти себе в руки. Що ж тепер робити? Що буде з Норісом, коли він дізнається, що батько не дотримав слова і залишив баронета ні з чим? Він розсердиться? А може, зрадіє?

Він буде зневажати мене… нас… подумає, що це все заради грошей. І він матиме рацію! Хоча, напевно, він розуміє, що мене навряд чи хтось питає в таких питаннях...

Репутація Ланшерів тепер заплямована. Але, якщо чесно, мене це не дуже хвилює. Набагато більше — хай це й звучить егоїстично — мене хвилюють мої проблеми й моя свобода.

Що тепер зі мною буде? Арвід — це не м’який чоловік. Він не дозволить мені жити життям, у якому я сама можу про себе розпоряджатися — це точно. Це говорила і наша перша божевільна зустріч, і нав’язаний поцілунок, і кожне його слово на мою адресу, і сьогоднішня однозначна угода — купити мене за п’ятдесят тисяч.

Що ж робити? Думки плутались, як клубок ниток. Я ходила з кута в кут, іноді вже в розпачі думаючи здатися. Але ні! Відразу ж відкидала цю думку — Діана не здається!

Після кількох годин болісних роздумів я дійшла висновку: я ніколи не дозволю керувати собою, не дозволю вирішувати за мене. А це означає — мені терміново потрібно сміливе рішення, яке звільнить мене від такого «чоловіка», як Арвід.

І це рішення прийшло. Саме. Наче воно завжди сиділо в мене в голові і лише зараз вирішило нагадати про себе.

Усміхнувшись задоволено, я нарешті лягла відпочити, обмірковуючи деталі мого підступного плану.
Ти здивуєшся, пане Арвід!