Розділ другий

Мені наснився сон: я стою навпроти вогнища, зачаровано спостерігаючи за тим, як у небо летять оранжеві іскри. Полум’я вогню танцювало свій танець, зачаровуючи відблисками.

З труднощами відриваю погляд від полум’я — і здригаюся: з іншого боку вогнища стоїть чоловік і спостерігає за мною. Напівоголений, з потужною, рельєфною фігурою, він тримав у міцній руці величезний, вигнутий меч із великою рукояткою та трикутним лезом, на якому були вигравірувані незнайомі візерунки.

Один його вигляд викликав у мені трепет: довге, русе волосся зібране в недбалий хвіст, насуплені брови, правильний ніс, чуттєві, стиснуті губи. І серед усього цього — блискучі очі, що палали рішучістю.

Його обличчя було перетяте двома шрамами: один ішов від лоба до скроні, інший — від протилежної сторони обличчя, через око — й до самого підборіддя. На його могутньому торсі також були борозни від давніх ран. Дивно, але ці шрами не викликали страху чи огиди — вони радше свідчили про те, що чоловік — суворий, загартований у боях воїн. Він дивився на мене палаючим поглядом. Таким поглядом дивляться на пійману здобич: задоволення, тріумф і бажання якнайшвидше відчути смак жертви. Він дивився так, ніби довго шукав і тепер не випустить із гострих, мов бритва, пазурів.

Серце мимоволі зробило пропуск. Я сприймала все, як у тумані. Чоловік хижо усміхнувся й сказав:

— Нарешті я знайшов тебе, Відзначена Зіркою. Тепер ти належатимеш мені.

Ці слова були сказані ледве чутним шепотом, і я радше прочитала їх по губах, ніж почула. Опустивши руку з мечем, він рушив до мене.

Інстинкти волали тікати, але ноги — наче приросли до землі. Я хотіла закричати, але чоловік, зробивши кілька кроків до мене, раптово розчинився в димці. Іскри вогнища здійнялися — мов до небес. І я прокинулася.

---

Нічна сорочка була мокра — хоч викручуй. Усе тіло вкрив піт, а розум не міг отямитися від цього дивного сну. Він був таким реальним, немов усе відбувалося наяву.

Підвівшись із ліжка, я підбігла до глека, що стояв на маленькому столику. Вмившись холодною водою й витерши обличчя рушником, я нарешті почала приходити до тями.

Продовжуючи думати про цей сон, я підійшла до гардероба, вибираючи плаття. Хто цей чоловік? Чому він мені наснився? Я була впевнена, що ніколи раніше його не бачила. І ці його дивні слова... Він назвав мене Відзначеною Зіркою. Це лякало. З самого дитинства на моїй шиї була позначка — родима пляма у формі зірки. Через неї все дитинство друзі звали мене Зірочкою.

Моїми друзями були діти наших селян, і саме дружба з ними дала мені зрозуміти, що таке свобода — свобода від умовностей, надмірно суворого етикету, нав’язаного в колах аристократії лицемірства.

Надворі вже було ранок, і я вирішила одягтися та, поки мої батьки ще сплять, утекти до свого улюбленого лісу. У лісі я могла бути годинами — збирати квіти, гриби, ягоди, плести вінки й слухати спів птахів. Там я відпочивала душею.

Натягнувши плаття нашвидкуруч, я підійшла до дзеркала. З нього на мене дивилася невисока, струнка дівчина з білосніжною шкірою, пухкими губами, пустотливими зеленими очима й копою неслухняного рудого волосся. Струснувши головою, я вийшла з кімнати й спустилася вниз.

Навшпиньки пройшла коридором і, зайшовши через кухню до комори, взяла звідти кошик. Радіючи, що змогла проскочити непоміченою, я вибігла через чорний вхід. До хвіртки лишалося кілька кроків. Непомітно для себе я пришвидшила ходу, й уже за хвірткою задоволено примружилася, дивлячись на небо. З плечей наче знялася гора, а серце сповнилося окрилюючим відчуттям свободи.

Збираючи ожину й неспішно прогулюючись лісом, я слухала спів птахів і відпочивала.

Батьки, няньки та всі ці чопорні гувернантки завжди були мною незадоволені, називаючи впертою дівчиною. Моя любов до запальних сільських танців, самотніх прогулянок лісом, спілкування з простолюдинськими друзями, а також ненависть до етикету та манірного товариства — робили мене в їхніх очах бракованим товаром.

Моїй родині не пощастило з народженням сина, якому можна було б передати баронський титул батька, тож, глибоко розчаровані появою дочки, вони потайки сподівалися вигідно видати мене заміж. У їхньому розумінні, єдиною моєю метою в житті мало стати вдале заміжжя. Я повинна була бути старанною ученицею й тренувати мовчазність, щоб вийти за того, хто запропонує батькам певну суму грошей.

Глибоко зітхнувши, я поглянула в кошик — він був повний ягід. Та й час уже був пізній — напевно, батьки прокинулися й шукають мене. Безнадійно озирнувшись на ліс, я рушила додому.

---

Удома мене вже чекали. Мама, невдоволено піджавши губи, зробила зауваження, що я запізнилася на сніданок, і наказала негайно йти до їдальні.

У їдальні вже сидів батько. Я тихо привіталася. Батько, нічого не відповівши, мовчки поправив серветку на колінах, а потім підняв на мене свій важкий погляд.

— Не знав, Діано, що в нашій родині прийнято таке непристойне поводження. Спочатку ти без супроводу покидаєш маєток, потім на самоті бродиш по лісу, і, на завершення, запізнюєшся на сімейний сніданок, нехтуючи батьками.

— Вибачте, батьку, я не хотіла засмутити вас, — схиливши голову, я чекала, поки він дозволить мені сісти. Якщо скажу хоч слово — буде довга лекція, в кінці якої мене неодмінно покарають.

— Сподіваюся, це було востаннє. Можеш сідати.

Я обережно присіла на край стільця й розклала серветку. Батько знову порушив мовчанку:

— Сьогодні ти підеш на прогулянку з паном Норісом. Сподіваюся на твою розсудливість, Діано.

Я мимоволі підстрибнула, намагаючись приховати радість, що з’явилася на обличчі.

— Я буду розсудливою, батьку.

Глава родини нічого не відповів, і я вважала розмову завершеною. Вставши зі столу, я, присівши перед батьками, мовила:

— Вибачте мене, я піду до себе — готуватися до прогулянки.

---

Поки я приводила себе до ладу, думки мої спрямувалися до того єдиного аспекту в житті, що не суперечив моїм планам на нього: мого нареченого — пана Норіса.