I. КОЛИ ВСЕ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ. Глава 4. Випадкова зустріч

Музика стала голоснішою, коли Арія повернулася до танцполу.
Мія вже танцювала поруч із Лілі, а побачивши подругу, одразу підняла руки над головою.
— Я думала, ти вирішила втекти додому! — крикнула вона.
Арія засміялася.
— А я думала, ти нарешті втомишся!
— Не дочекаєшся!
Арія похитала головою й приєдналася до них.
Вона вже не почувалася такою незручною, як на початку вечора. Музика більше не здавалася надто гучною, натовп не дратував так сильно, а присутність подруг робила все простішим.
Можливо, Мія мала рацію.
Іноді справді варто було погоджуватися на щось спонтанне.
Хоча б заради того, щоб потім мати над чим посміятися.
Арія підняла голову, коли діджей змінив композицію. Перші ноти знайомої пісні змусили її усміхнутися.
— О, я люблю цю! — сказала вона.
— Тоді танцюй! — Лілі взяла її за руки.
— Я й танцюю!
— Недостатньо переконливо!
— Господи, звідки ви взагалі взялися?
Мія засміялася й закружляла поруч.
Арія теж розсміялася.
На кілька хвилин вона забула про все, що залишилося за дверима клубу: навчання, завдання, ранковий будильник і нескінченні повідомлення в студентському чаті.
Зараз існували тільки музика, світло й подруги, які, здається, вирішили витанцювати з неї всю втому за останній тиждень.

А потім Арія відчула спрагу.
— Я піду по воду! — повідомила вона Мії.
— Добре! Ми тут!
— Не загубіться!
Лілі ображено притиснула руку до грудей.
— Ми? Загубитися? Ніколи!
Арія подивилася на неї.
— Минулого місяця ти загубила власну сумку в кафе, хоча вона висіла в тебе на плечі.
— Це інша історія!
— Звісно.
Вона засміялася й попрямувала до бару.
У протилежній частині клубу Нік саме намагався переконати свого друга, що ідея знімати відео посеред переповненого танцполу була жахливою.
— Просто десять секунд, — наполягав Джейк, тримаючи телефон.
— Ти сказав те саме двадцять хвилин тому.
— Тому що ти тоді відмовився.
— А зараз я відмовляюся вдруге.
— Ти нестерпний.
— Мені часто про це говорять.
Джейк закотив очі.
— Іноді я не розумію, як у тебе взагалі виходить вести блог.
Нік усміхнувся.
— Талант.
— Самозакоханість.
— Це теж талант.
Друг розсміявся, а Нік забрав у нього телефон і повернув, розвернувши камерою до самого Джейка.
— Давай. Покажи людям, хто тут справжня зірка.
— Навіть не думай!
— Чому? Ти ж хотів відео.
Джейк спробував вихопити телефон, але Нік підняв руку вище.
— Ніку!
— Усміхнися.
— Я тебе зараз уб'ю.
— Ось це емоції. Підписники оцінять.
Зрештою Джейк усе-таки забрав телефон і штовхнув друга плечем.
Нік засміявся.
Він любив такі вечори. Музика, друзі, знайомі обличчя, жодних серйозних планів. Можна було просто розважатися, не думаючи про те, що потрібно зробити завтра.
Щоправда, сьогодні він уже встиг пошкодувати, що погодився на ще одне відео.
За останню годину його двічі просили сфотографуватися, троє знайомих дівчат зупинили його поговорити, а Джейк вирішив, що клуб без кількох нових роликів для блогу — це змарнований вечір.
Нік не заперечував проти уваги. Він давно до неї звик.
Але іноді хотілося просто залишити телефон у кишені й побути звичайним хлопцем, якому не потрібно думати, який вигляд він має в кадрі.
— Я піду випити води, — сказав він.
Джейк здивовано подивився на нього.
— Ти ж наче збирався до бару.
— Передумав.
— Старієш.
— Мені двадцять два.
— Саме тому й кажу.
Нік усміхнувся й рушив до барної стійки.
Біля бару було людно.
Арія стояла трохи осторонь, чекаючи на замовлення. Вона вже встигла дістати телефон і перевірити повідомлення від Мії.
Мія: Ти де?
Арія швидко надрукувала відповідь.
Арія: По воду. Не встигла ще втекти.
Мія: Поки що.
Арія усміхнулася.
Арія: Ти страшна людина.
Мія: Знаю 
Арія похитала головою й сховала телефон у сумку.
Саме в цей момент хтось пройшов позаду неї, зачепивши її плечем.
Вона трохи відступила, щоб пропустити людину, і ненароком зробила крок убік.

Просто перед кимось.
Зіткнення було не сильним, але несподіваним.
Арія відчула, як її рука торкнулася чужого плеча, а потім чиясь долоня обережно лягла їй на лікоть, допомагаючи втримати рівновагу.
— Обережно.
Голос пролунав зовсім поруч.
Арія підняла голову.

Перед нею стояв хлопець у чорній футболці. Темне волосся трохи спадало йому на чоло, а в напівтемряві клубу його очі здавалися майже чорними.
Він був вищий за неї.
І дивився на неї з легкою усмішкою, ніби ситуація його зовсім не збентежила.
Арія випросталася.
— Вибач. Я не помітила, що ти стоїш тут.
— Я теж не помітив, що ти вирішила змінити напрямок.
Вона на секунду замовкла.
А потім усміхнулася.
— Тобто винні обоє?
— Схоже на те.
Він відпустив її лікоть.
Арія машинально поправила пасмо волосся, яке впало на обличчя.
— Тоді нічия.
— Домовилися.
Вона вже збиралася повернутися до бару, коли хлопець додав:
— Хоча зазвичай люди спочатку дивляться, куди йдуть.
Арія знову повернула голову.
— А ти завжди читаєш лекції незнайомим дівчатам?
Він ледь підняв брови.
— Тільки тим, які врізаються в мене.
— Тоді тобі, мабуть, доводиться багато читати.
На його обличчі з'явилася ширша усмішка.
— Непогано.
— Що саме?
— Відповідь.
Арія не стримала сміху.
— Рада, що тобі сподобалося.
Бармен поставив перед нею стакан води.
— Дякую, — сказала вона, забираючи його.
Хлопець трохи відступив, пропускаючи її.
— Гарного вечора.
— І тобі.
Арія зробила кілька кроків, а потім зупинилася, почувши за спиною:
— До речі, я не завжди такий повчальний.
Вона обернулася через плече.
— А я не завжди врізаюся в людей.
— Тоді сьогодні нам обом не пощастило.
— Або пощастило, — відповіла вона з усмішкою. — Тепер у нас є про що згадати.
Хлопець на мить затримав на ній погляд.
— Справді.
Арія усміхнулася востаннє й повернулася до подруг.