I. КОЛИ ВСЕ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ. Глава 2. План, якого не було

Бас відчувався ще до того, як вони зайшли всередину.
Він проходив крізь двері, стіни, навіть крізь людей біля входу — рівний, глибокий ритм, від якого здавалося, що саме повітря пульсує.
Арія зупинилася на секунду, поправляючи ремінець сумки на плечі.
— Ще не пізно втекти, — сказала вона.
Мія, яка вже зробила кілька кроків уперед, обернулася.
— Навіть не думай.
— Я просто розглядаю варіанти.
— Варіант один. Ти заходиш із нами.
Лілі взяла Арію під руку з іншого боку.
— Ми обіцяємо повернути тебе додому живою.
Арія глянула на неї.
— Дуже заспокоює.
— Я старалася.
Перед входом стояла невелика черга. Люди сміялися, хтось курив трохи осторонь, хтось уже знімав короткі відео на телефон.
Арія машинально оглянулася.
Вона нечасто бувала в таких місцях.
Не тому, що їй не подобалася музика чи танці. Навпаки, іноді вона могла годинами слухати одну й ту саму пісню, поки Мія не починала благати її змінити плейлист.
Просто клуби вимагали певного настрою.
А Арія ще не вирішила, чи був він у неї сьогодні.
— Перестань так дивитися, — сказала Мія.
— Як?
— Наче тебе привели сюди проти волі.
— Мене майже й привели проти волі.
— Ти сама запитала, о котрій.
— Це ще нічого не означає.
Лілі тихо засміялася.
— Аріє, ти могла не прийти.
Арія подивилася на обох.
— І потім слухати вас два тижні?
— Місяць, — уточнила Мія.
— От бачиш.
Черга посунулася вперед.
За кілька хвилин вони вже опинилися всередині.
Арія мимоволі примружилася.
Після нічної вулиці світло клубу здавалося майже хаотичним. Неонові смуги ковзали по стінах, десь ближче до сцени миготіли прожектори, а музика стала настільки гучною, що говорити нормальним голосом уже не мало сенсу.
Навколо було багато людей.
Занадто багато.
— Ну? — Мія нахилилася до її вуха. — Що скажеш?
— Поки що я нічого не чую!
Мія розсміялася.
Лілі вже дивилася кудись убік.
— Вони там!
— Хто? — запитала Арія.
Але Лілі лише махнула рукою.
Біля одного зі столиків стояли троє хлопців і дві дівчини. Один із хлопців, помітивши Мію, підняв руку й усміхнувся.
— Це ті самі знайомі? — Арія нахилилася до подруги.
— Частина.
— Що означає «частина»?
— Те, що ще кілька людей мають прийти.
Арія зітхнула.
— Звісно.
Вони підійшли ближче.
— Нарешті! — вигукнув хлопець, обіймаючи Мію.
— Ми всього на десять хвилин пізніше.
— На двадцять.
— Не перебільшуй.
Він перевів погляд на Арію та Лілі.
— А це?
— Лілі ти знаєш. А це Арія.
— О, та сама Арія?
Арія відразу подивилася на Мію.
— Та сама?
Мія зробила невинне обличчя.
— Не знаю, про що він.
— Мія.
Хлопець засміявся.
— Вона просто казала, що ти нікуди не ходиш.
— Я ходжу.
— Куди?
Арія задумалася на секунду.
— В університет.
Він розсміявся ще голосніше.
— Гаразд. Арія мені вже подобається.
— Не звикай, — сказала вона.
— Алекс.
Він простягнув руку.
Арія потиснула її.
— Приємно.
Їх познайомили ще з кількома людьми, але вже за кілька хвилин Арія почала плутати імена.
Хтось був знайомим Мії зі школи.
Хтось — другом цього знайомого.
Хтось прийшов разом із кимось іншим.
У якийсь момент вона просто перестала намагатися запам'ятати.
— Хочеш щось випити? — запитала Лілі.
— Воду.
Лілі подивилася на неї з таким виразом, ніби Арія щойно образила весь клуб.
— Ми прийшли сюди заради цього?
— Ти прийшла танцювати.
— А ти?
— Я ще вирішую, навіщо я тут.
Мія з'явилася поруч.
— Я знаю навіщо.
Арія насторожилася.
— Мені вже страшно.
— Потанцювати.
— Ні.
— Так.
— Міє.
— Аріє.
Кілька секунд вони дивилися одна на одну.
Лілі першою не витримала й засміялася.
— Це надовго.
— Я не танцюю, — сказала Арія.
Мія примружилася.
— Ти брешеш.
— Не брешу.
— Я бачила тебе на дні народження Лілі.
Арія одразу згадала той вечір.
— То було інше.
— Чим?
— Там було десять людей.
— Тут просто трохи більше.
Арія озирнулася на переповнений танцпол.
— Трохи?
Але Мія вже взяла її за руку.
— Пішли.
— Ні.
— Пішли.
— Міє!

Через хвилину Арія все одно опинилася посеред натовпу.

Спочатку вона просто стояла, дивлячись на подруг.
— Не дивись на мене так! — засміялася Мія.
— Я тебе ненавиджу.
— Ні.
— Зараз — так.
Лілі рухалася під музику, зовсім не переймаючись людьми навколо.
Мія зробила те саме.
Арія зітхнула.
А потім усе ж усміхнулася.
Одна пісня змінилася іншою.
Потім ще однією.
І через кілька хвилин вона вже майже перестала думати про те, як виглядає.
Просто рухалася разом із музикою.
Мія одразу це помітила.
— Я ж казала!
— Нічого ти не казала!
— Що тобі сподобається!
— Я цього не говорила!
— Але посміхаєшся!
Арія хотіла щось відповісти, але саме в цей момент хтось випадково зачепив її плечем.
Вона хитнулася.
— Вибач! — кинув незнайомий хлопець, навіть не зупинившись.
Арія поправила волосся.
— Ось чому я не люблю натовпи.
— Ти просто стара душею, — сказала Лілі.
— Мені двадцять.
— Саме це й робить ситуацію трагічною.
Арія засміялася.
Поступово вони повернулися до столика.
Їй принесли воду, яку Лілі все-таки замовила, хоча ще хвилин п'ять жартувала з цього приводу.
Арія зробила кілька ковтків і оглянулася.

Клуб був великий.
Звідси, трохи далі від танцполу, можна було роздивитися його краще.
Довга барна стійка.
Кілька зон зі столиками.
Сходи, що вели нагору.
Балкон уздовж стіни.
Людей ставало дедалі більше.
— Ми тут ненадовго, правда? — запитала Арія.
Мія зробила вигляд, що не чує.
— Міє.
— Що?
— Ненадовго?
— Звісно.
— Наскільки?
Мія взяла свій стакан.
— Побачимо.
— Це не відповідь.
— Дуже навіть відповідь.
Алекс, який стояв поруч, нахилився до них.
— До речі, після цього можна ще кудись піти.
Арія повільно повернула голову.
— Ні.
Він здивовано глянув на неї.
— Я ще навіть не сказав куди.
— І не треба.
Лілі засміялася.
— Вона сьогодні наш голос здорового глузду.
— Хтось же має ним бути.
— Там недалеко є місце з живою музикою, — продовжив Алекс. — Пізніше можна перейти туди.
Арія подивилася на Мію.
В очах подруги вже з'явився знайомий блиск.
— Навіть не думай.
— Я нічого не сказала.
— Але подумала.
— Трохи.
— Ми домовлялися про клуб.
— Ми ні про що не домовлялися.
Арія завмерла.
— Що?
Мія зробила крок назад.
— Технічно…
— Міє.
— Я просто сказала, що ми йдемо в клуб.
— Саме так.
— Я не казала, що це весь план.
Арія повільно поставила стакан на стіл.
— У вас був план?
Лілі відвела погляд.
— Залежить від того, що вважати планом.
— Лілі.
— Добре. Можливо.
— Ви серйозно?
— Не сердься, — одразу сказала Мія. — Ми просто знали, що якщо скажемо тобі все, ти не підеш.
— І ви вирішили просто не казати?
— Так.
— Це жахлива логіка.
— Але вона спрацювала.
Арія подивилася на неї.
Мія усміхалася настільки задоволено, що сердитися було складно.
— Я вас ненавиджу.
— Ти вже казала.
— Сьогодні це може стати моєю улюбленою фразою.
Лілі обійняла її за плечі.
— Ми просто хочемо, щоб ти трохи відпочила.
— Я вмію відпочивати.
— Перегляд серіалу в ліжку — це не завжди відпочинок.
— Не чіпай мої серіали.
— Ніколи.
Арія зітхнула.
— І який у вас великий таємний план?
Мія переглянулася з Лілі.
— Насправді ніякого.
— Ви щойно сказали…
— Ми просто не знаємо, куди підемо далі.
Арія кілька секунд мовчала.
— Тобто ваш план полягає в тому, що плану немає?
Алекс підняв свій стакан.
— Саме так.
Арія засміялася.
— Це найгірша організація вечора, яку я бачила.
— Зате цікаво, — сказала Мія.
— А якщо я захочу додому?
— Поїдеш додому.
Арія трохи здивувалася.
— Просто так?
— Просто так. Ми тебе не тримаємо.
— Поки що.
Мія засміялася.
— Поки що.
Арія похитала головою.
Вона знову зробила ковток води.
Музика змінилася.
Натовп біля танцполу на мить розступився, потім знову зімкнувся.
Хтось біля бару голосно сміявся.
Хтось проходив повз із телефоном у руці.
Звичайна ніч.
Звичайний клуб.
Арія відчула, що напруга, з якою вона сюди заходила, поступово зникає.
Можливо, Мія мала рацію.
Іноді не обов'язково знати, що буде далі.

Вона поставила стакан.
— Добре.
Мія одразу повернулася до неї.
— Що «добре»?
— Я залишаюся.
— Я знала!
— Не радій так сильно.
— Пізно.
— Але якщо ви спробуєте затягнути мене кудись о четвертій ранку…
— Нічого не обіцяю.
— Міє.
— Гаразд, гаразд.
Лілі простягнула руку.
— Домовилися?
Арія глянула на неї.
Потім поклала свою долоню зверху.
— Домовилися.
Мія теж накрила їхні руки своєю.
— За вечір без плану.
— Це звучить небезпечно, — сказала Арія.
— Тому й цікаво.
Вони розсміялися.
А потім знову пішли танцювати.
Цього разу Арію вже не довелося тягнути за руку.
Вона сама зробила перший крок.
Минуло, мабуть, близько години.
Арія вже не перевіряла час кожні десять хвилин.
Їй було весело.
Не неймовірно.
Не так, щоб завтра вона раптом вирішила проводити тут кожні вихідні.
Але достатньо, щоб визнати: залишитися було хорошою ідеєю.
Вона знову відійшла до столика, поки Мія та Лілі залишилися на танцполі.
Сіла.
Взяла телефон.
Кілька нових повідомлень.
Нічого важливого.