Розділ 14

Розділ 14

Дарина

Мабуть мені здалося, що Артем все згадав. На декілька хвилин він став таким, як до аварії, а потім його обличчя стало сумним. На що я сподіваюся? Він кохає Варю, а про мене зовсім забув. Як же все це складно.  Обмірковую всі події сьогоднішнього дня і лягаючи в своє улюблене ліжко засинаю міцним сном.

 Мені сняться приємні сни, коли відчуваю, якийсь неприємний запах, а потім знову відключаюсь. Прокидаюся. Болить голова. Навколо мене незнайома кімната, не моя. Ого, де ж це я? Підходжу до дверей, які чомусь зачинені на ключ. Починаю стукати та кричати, але нічого не відбувається. Від відчаю сідаю на підлогу і плачу.

-Що, красуня, прокинулась?-каже чоловік, схожий на бандита і заходить в кімнату.

-Хто ви? Чому я тут? Відпустіть мене негайно!- кричу йому, і штовхаю в груди.

-Не все одразу! Поки ти будеш нашою гостею.- каже цей тип та ставить на стіл тацю з їжею.

Я підходжу і в шоці дивлюся то на тацю то на бандита.

-Відпустіть мене, я нічого нікому не зробила!- кричу бандиту, але той незвертаючи на мене уваги виходить за двері.

Я підбігаю до дверей,  та знову в них стукаю, але відповіді знову не отримую.

-Хто ж мене викрав? Кому це потрібно? Мої батьки не багаті люди, щоб вимагати в них викуп. І я особисто нікому дорогу не переходила. Чому ж тоді я тут?- більше питань, чим відповідей.

-Сподіваюся, що мене знайдуть. А поки потрібно зберігати спокій і не панікувати.- вирішую я і думаю перекусити.

Артем

Гарно виспавшись, встаю з ліжка та вдягаюся. Виходжу з кімнати, де зустрічаю маму Дарини.

-Доброго ранку.- вітаюся з нею.

-Доброго ранку.-каже вона мені та йде до кімнати Дарини.

-Доню, пора вставати! Не зрозуміла! А де моя Дарина!Батьку!- кричить жінка.

Я теж забігаю в кімнату, але окрім Оксани Миколаївни нікого там не бачу.

-А де Дарина?- питаю оглядаючи кімнату.

-Сама хотіла б знати!- кричить на мене жінка.

Я помічаю відчинене вікно та розкидані речі біля нього.

-Що тут сталося? – питає батько дівчини, заходячи до кімнати.

-Батьку, наша донька зникла!- каже плачучи Оксана Миколаївна.

-Можливо її викрали.- роблю припущення я, на що жінка голосить ще сильніше.

Чоловік обнімає її  та намагається заспокоїти.

-Ми в усьому роберемося. Не плач, Оксано. Артем нам допоможе, правда?- питає він дивлячись на мене.

-Так, звісно, я допоможу. Давайте спочатку викличемо поліцію.- кажу я і в цей час в мене дзвонить телефон.

Незайомий номер. Беру слухавку.

-Алло. – кажу я.

-Твоя дівка в мене. Я відпущу її тоді, коли ти виконаєш всі мої умови.- каже знайомий мені голос.

-Що ви хочете?- питаю, виходячи до іншої кімнати.

-По-перше, одружуєшся на моїй доньці. По-друге, переписуєш на мене свої акції фірми, а потім зі спокійним серцем їдете з моєю донькою жити  до Німеччини.- каже, чоловік, що вже мені погрожував.

-А якщо я не виконаю того, що ви просите?- питаю в нього.

-Твоя мила дівчинка поїде в Туреччину. А там знаєш свої закони. Навряд чи ти її колись знайдеш. В мене там багато знайомих.- каже батько Варі.

-Сергію Андрійовичу, ми ж не в 90-ті живемо. Давайте поговоримо, як дорослі люди. Я не кохаю вашу доньку.- кажу йому, сподіваючись, на його здоровий глузд.

-Але вона дуже любить тебе. А ще вона вагітна від тебе. Тому твоя доля вже визначена.- каже батько Варі.

-Хто вагітний? Чому вона мені нічого не сказала?- питаю я і виходжу на ганок.

-Частіше потрібно з нареченою розмовляти. Все розмова закінчена. Даю два дні на роздуми. І не залучай поліцію. В мене є всюди зв’язки. – каже і відключається.

Від абсурдності ситаціїї хочеться кричати.

-Це викрадачі дзвонили?- питає виходячи на ганок батько Дарини.

-Та ні, це з роботи.- брешу йому.- Маю терміново їхати. – кажу і йду в будинок забрати свої речі.

-А як же Дарина? - питає Василь Іванович

-Я займуся її пошуками в місті. Обіцяю. Зараз зателефоную знайомому поліцейському і попрошу в нього допомогти.- кажу йому я і йду до свого авто.

-Артеме. Я сподіваюся, що ти знайдеш мою доньку, адже вона тобі не байдужа?- каже Василь Іванович плескаючи мене по-плечу.

-Не сумнівайтесь.- кажу я і сідаю в авто.

-Артеме, куди ж ви?- кричить мені мама Дарини.

-Поїде шукати нашу доньку.- каже Василь Іванович.

Моя машина мчить на всіх парах в місто.

Телефоную Павлу та пропоную зустрітися. Паралельно дзвоню фермеру і переношу зустріч.