Розділ 13

Артем

Як же це незвичне відчуття скажу я вам, коли ти відчуваєш, що забув щось важливе. Відчуваю якийсь тягар на душі.  Це відчуття мене не покидає з тих пір як я прокинувся в лікарняному ліжку. Ніби всіх пам’ятаю, але якісь події, ніби сховані в сейфі мого мозку.  Ця мила дівчина Дарина, що тримала мене за руку, коли я потрапив в аварію, хто вона? Ким вона була для мене? Я нічого не пам’ятаю, що пов’язано з нею. На відміну від нареченої Варі. З нею мені спокійно, наче так і має бути. А от коли бачу цю Дарину, то реагую як бик на червону. Чомусь хочеться її зачепити. А коли побачив її з хлопцем, то виникло велике бажання відправити його в нокаут. Та що ж це за дивні відчуття? Я заплутався. Павло каже, що я дуже любив цю дівчину. А вона? Чи кохала вона мене так само сильно. Чому не бореться за наше кохання? Телефонний дзвінок від фермера, зупиняє мої думки. Я проектував йому ферму. Просить приїхати, хоче обговорити нове замовлення.  Візьму з собою Дарину і спробую згадати, те, що сховалося в моєму сейфі  спогадів.

Їхавши з нею в машині відчуваю якусь невідому мені ніжність. Вона так гарно спить. Мило та спокійно. Дивився б на неї вічність. В душі з’являється якесь забуте відчуття. Може в цій поїздці я все згадаю? Провівши переговори ми відправляємося до готелю, бо завтра будемо підписувати контракт. Дарина  приголомшує мене тим, що вона з цього села. Відводжу її до батьківському домі. Чомусь в голові починають з’являтися картинки з пережитого мною в цьому селі. Дарина до речі теж є. Напрошуюсь на каву в надії ще щось згадати.

- Проходьте Артеме Вікторовичу.- запрошує мене Дарина.

-Відразу після вас Дарино Василівно.- кажу і пропускаю її.

Дівчина заходить в будинок, а я за нею.

-То ви тут проїздом?- питає мама Дарини.

-Так. Приїджали на вашу ферму. Завтра будемо підписувати контракт. – кажу цій милій жінці.

-А де ви будете ночувати?- питає дивлячись на доньку.

-Я у вас заночую, а Артем Вікторович поїде до готелю.- каже Дарина, миючи руки та ставлячи чайник на плитку.

-Артеме Вікторовичу, лишайтесь і ви у нас. У нас місця вистачить. Дім великий. Чого ви будете по готелях їздити.- каже матір Дарини, а я бачу як від здивування Дарина почала матір за її фартух тягнути.

-Вибачте, як вас звати…- питаю дивлячись на цю милу жіночку.

-Оксана Миколаївна.- каже вона мені.

-Оксано Миколаївно, я б з радістю.- кажу і дивлюся на Дарину, що невдоволено сопе дивлячись на мене і всміхаюся.

-Може краще до готелю? В нас туалет на вулиці. Ванни нема, лише душ. Ви до такого не звикли мабуть.- каже мені, роблячи виклик.

-Нічого, відпочину від міських зручностей, більше їх цінуватиму. Тим паче тут дуже гарна природа.- кажу дивлячись на дівчину, а вона червоніє.

-Доню, а може пригостимо гостя фірмовим вишневим варенням? Піди принеси з погребу.- просить Оксана Миколаївна доньку.

-Добре. – каже та та йде на вулицю.

-Ой, я забула їй сказати, що там перегоріла лампочка. Артеме, будь ласка  віднесіть їй ліхтарик, бо вона там нічого в темряві не знайде.- просить мене матір дівчини.

-То може я іншу лампочку заразом вкручу?- питаю я, знімаючи піджак.

-Було б добре. Бо батько десь кроликам пішов косити траву.- каже мені Оксана Миколаївна і дає мені нову лампочку.

Йду на вулицю і шукаю погріб. Підсвічую ліхтариком дорогу.

-Гей, ти тут?- питаю я і світло потрапляє на Дарину, яка знімає варення з полиці.

-Чого кричиш?- питає.

-Що ти тут у темряві бачиш?- питаю її здивовано.

-Я телефоном підсвічувала.- каже мені і світить мені в очі.

-Твоя мама попрохала вкрутити лампочку. Посвіти мені ліхтариком.- кажу ій і даю ліхтарик.

Вкручую лампочку і кажу дівчині:

-Ну, ось і готово.- і загарається світло.

-Дякую, вам Артеме Вікторовичу.- каже Дарина, а я чомусь очей від неї не можу відвести.

-Можна просто Артем .- кажу тих підходячи до неї.

-А наречена проти не буде.- каже Дарина і в цей момент лунає дзвінок мого мобільного.

-Алло. Так. В селі. Мав поїхати  по справах. Завтра приїду. Добре, давай. Передзвоню пізніше Маю справи.- кажу і відключаюсь, боюсь, щоб не спитала де буду ночувати.

-От і кохана про себе нагадала, -каже Дарина несучи варення по сходах.

-Може краще в готель?- питає вона мене.

-Та ні. Хочу у вас лишитись. У вас веселіше. Колоритно. Варення є вишневе.- кажу їй, а вона раптом чіпляється об сходинку і падає на мене.

Летимо вниз по сходам. Я опиняюся знизу, а зверху на мене падає Дарина з варенням. Відчуваю її подих близько біля себе і незважаючи на те, що лежу на холодній підлозі мені стає дуже гаряче поряд з нею. В цю мить, дивлячись їй в очі згадую все те, що я забув. Її – мою кохану Дарину. А ще те, що я нажаль поки маю триматися від неї як найдалі.

-Ти як? В нормі?- питає встаючи та торкаючись до голови.