Розділ 12

Дарина

-Так, це був батько Варі. Донька подзвонила йому і сказала йому, що Артем її кинув. Батько розізлився на нього і  влаштував ось таку аварію.- каже Діма, а здивовано блимаю очима.

-Та ну? Невже це правда? І звідки ти про це дізнався?- питаю я з недовірою.

-Від хлопців, що займаються справою Артема.- каже Діма.

-Навіщо ти  мені це говориш?- питаю в хлопця, з яким не щодавно зустрічалася.

-Переживаю за тебе. Ти мені не чужа людина.- каже Діма, дивлячись з турботою на мене.

-А я тут до чого?- питаю ще більше здивувавшись.

-Ти кохана Артема. Тобі теж може загрожувати небезпека.- каже хлопець.

-Не вигадуй. Він зараз зі своєю колишньою, мене не пам’ятає зовсім.-кажу Дімі.

-Це добре.- каже задумливо.

-Що ж тут доброго?- питаю Діму.

-Значить ти поки в безпеці. Поки Артем не згадає тебе.- каже мій колишній хлопець.

-Не лякай мене.- кажу хлопцю, відчуваючи якийсь холод  по тілу.

-Ну, добре. Буду тримати в курсі справи. А ти будь обережна.- каже встаючи з-за столу і оплачуючи рахунок.

-Дякую за турботу.- кажу йому і теж встаю з-за столу.

Виходжу на вулицю, де мене чекає Діма біля машини.

-Підвезти?- питає мене.

-Давай.- кажу я і сідаю в його авто.

Їдемо мовчки до роботи. Там біля входу помічаю Варю та Артема і серце боляче стискається. Виходжу з машини, Діма підходить до мене.

-Ну, бувай. Бережи себе.- каже і обійнявши мене цілує в щоку.

-Це мабуть було зайве.- кажу Дімі, маючи на увазі поцілунок.

-Експеримент.- каже всміхаючись мені.

-І що виявив?- питаю, дивлячись з боку на Артема та Варю.

-Потім розкажу. Все бувай. Цьом.- каже і знову мене обнімає.

-Дімо! Більше так не роби!- кажу і складаю руки на грудях.

-Бувай, Дарино.- каже і з дивною усмішкою і сідає в машишу.

Проводжаю поглядом його машину і повернувши головуи зустрічаюсь із невдоволеним поглядом Артема. Вони стоять і поки Варя йому щось розказує, він пропалює мене поглядом. Опускаю голову і намагаюсь мимо них прошмигнути.

-Дарино, а ви вже закінчили переклад документів, тих що я вас просив перекласти?- питає зупиняючи мене.

-Майже.- кажу я спинившись та намагаюсь не дивитися на них.

-То поспішіть, будь ласка. Чекатиму вас через дві години в кабінеті.- каже Артем, а я думаю, чи це той хлопець якого я люблю.

-Добре. – кажу я і проскакую в двері.

 Прийшовши на робоче місце не можу вгамувати серце, яке стукає мов шалене.

-Злюка-бобер!-кажу сама до себе.- Мучитель. Тільки згадай усе, я тобі розкажу як потрібно ставитися до людей.-кажу гніваючись на коханого.

Через дві години хлопець приходить до мене сам.

-Ну, що все готово?- питає.

-Майже. Ще треба роздрукувати.- кажу йому.

-Не потрібно роздруковувати. Пришли на пошту. Спочатку перевірю, а потім роздукуєш.- каже Артем підходячи до мого комп’ютера, та дивлячись на монітор.

Я ж відчуваю тремтяння у всьому тілі, а серце знову зрадницьки тремтить.

-Добре. Зараз відправлю. Все. Готово.- кажу відповідні маніпуляції, а потім повертаю голову і зустрічаюсь з поглядом  свого коханого.

Знаходячись достатньо  близько, хочеться заплющити очі. Він  дивиться на мене, а я на нього. Час ніби спиняється.

-Ще щось?- питаюя нарешті відірвавши погляд  від Артема.

-Хто цей хлопець, що тебе підвозив?- питає Артем.

-А чому я маю вам звітувати бос? Це моє особисте життя до речі.- кажу я і намагаюсь встати.

-Дарино Василівно,  я взагалі-то за вас турбуюся!- каже Артем.

-А не потрібно за мене турбуватися, Артеме Вікторовичу! Турбуйтеся за свою наречену! Якщо у вас все, то я маю далі працювати.- кажу, намагаючись, щоб голос звучав впевнено.

Артем хотів мені щось сказати, та в цей момент задзвонив його телефон.

-Так. Так це я. Здрастуйте. Так. Приїхати на ферму? А щось сталося? Будете розширюватися. Добре. Тоді  чекайте завтра. До зутрічі.- і відключився.

Нарещті він відійшов від мене на безпечну відстань.

-Дарино Василівно.  Завтра їдете зі мною до замовника. Я колись йому робив проект ферми. Тепер він розширяється. Хоче підписати контракт на нові проекти. Запрошує в село, точніше тепер смт. Завтра зранку за вами заїду.- каже бос а я лише рот як риба відкриваю.

-А може хтось інший з вами поїде?- питаю з надією.

-А ти не можеш справитися з цією задачею. Але ж я перекладач а не особистий помічник.- кажу впевнено.