Розділ 11

Дарина

Опинившись вдома, лише зараз розумію, як я втомилася. Артем так і не згадав мене. Ні аварії, ні мене, ні того, що він зі мною зустрічався. За те він  гарно пам’ятає свою наречену Варю.  І що тепер робити далі? Якщо він мене не згадає? Як мені допомогти це зробити? Беру ноутбук і сідаю на ліжко. Починаю шукати в інтернеті, як діяти в цій ситуації…

Вранці встаю розбита. Сьогодні вже понеділок, то ж маю бути на роботі. Одягаюсь та рушаю на роботу. Там колеги вже обговорюють аварію та амнезію Артема. Займаю робоче місце і намагаюсь працювати. Так, саме намагаюсь, бо думки всі про Артема.

-Каву будеш?- питає Павло.

-Що?- питаю здивовано.- Як ти тут опинився? Я не помітила як ти підійшов.- кажу беручи каву.

-Ти була думками дуже далеко. Скоріше за все біля Артема.- каже мені хлопець.

-Так, ти правий. Я не можу нічого з собою зробити. Я дуже його люблю та хочу бути поряд, а я йому не потрібна, він мене не  пам’ятає.- кажу п’ючи каву.

-Дарино, я впевнений, що скоро Артем усе згадає і примчить до тебе на крилах кохання.  А зараз потрібно трішки потерпіти.- каже Павло.

-Павло, це дуже складно.  В мене всередині ніби тягар, який я не можу зрушити.- кажу і дивлюсь на нього засмучено.

-Тоді пропоную зайнятися справами і трохи розвіятися.- каже Павло.

-Добре, бос, як скажеш.- кажу сумно всміхаючись.

Павло плескає мене по плечу і йде в свій кабінет.

День минає дуже повільно. А за ним ще два тижні…

Сьогодні Артема мають виписати з лікарні. За ці два тижні ми жодного разу не бачилися. Ні, я приходила до лікарні, але в палаті, щоразу бачила Варю. Тому зі сльозами на очах вирушала на вихід.   Вирішила, що буду чекати його на роботі…

Минув ще тиждень.

Я як завжди поспіщала на роботу, як раптом побачила знайомий автомобіль. Серце відразу почало шалений танець. Невже це Артем? З авто дійсно вийшов Артем, але не сам. З ним була Варя.

-Артеме, ти впевнений, що ти добре себе почуваєш, щоб ходити на роботу?- питає його дівчина, беручи під руку.

-Впевнений. Я все пам’ятаю,те що мені потрібно для роботи.- каже хлопець і вони крокують в бік входу.

Я ж зупиняюсь і чекаю, доки вони пройдуть. Коли вони заходять в компанію, я рушаю також.

-Вероніко Ігорівно чи є якась пошта для мене?- питає Артем на рецепції.

-Так, ось будь ласка.- каже вона даючи листи.

А я в цей момент хутко проходжу зі словами :

-Доброго ранку!- кажуїм усім.

-Доброго ранку!.- вітаються усі і піднімають на мене голови.

А я вже біля ліфта і задоволена собою натискаю кнопку.

-Варю, я гадаю, тобі краще повернутися додому. Зараз мені потрібно ввійти в курс справ. Тобі буде сумно зі мною.- каже хлопець, а в мене з’являється на обличчі задоволена посмішка. 

-А раптом тобі стано погано?- турбується наречена.

-Все буде добре. Не переймайся. – каже хлопець і обійнявши, цілує в щоку.

Нарешті двері ліфту відкриваються і я заходжу в нього і не бачу того, що крає мені серце.  Йду на робоче місце. Там витираю непрохані сльози і беруся за роботу.

-Дарино, тебе бос викликає.- чую по телефону.

-Йду.- кажу і беру папери, що необхідні для нового проекту  торгового центру.

-Доброго ранку.- вітаюсь з Павлом та сідаю на стілець.

-Доброго ранку. Дарино я хотів, щоб ми пройшлися по проекту торгового центру. Ти маєш зробити переклад документації, для наших іноземних інвесторів.- каже мені Павло.

Раптом в двері стукають і на порозі з’являється Артем. Ми з Павлом здивовано на нього дивимося.

-О, друже. Ти вже сьогодні  вийшов на роботу?- питає Павло вітаючись з другом за руку.

-Так, сьогодні перший день. Я не заважаю?- питає Артем дивлячисть прискіпливо на мене.

-Ні, що ти. Це Дарина. Наш перекладач, якщо ти забув.- каже Павло представляючи мене, ніби знайомить вперше.

-Приємно познайомитись, Дарино. Вибачте, я вас справді не пам’ятаю.- каже хлопець, дивлячись пильно в обличчя.

-Нічого, згадаєш. – каже Павло і підморгує мені. – І раз ти прийшов, то я гадаю ти теє допоможеш мені з цим замовленням.- каже бос Артему.

-Так, звісно.Ти мені все розкажеш і я візьмусь працювати.- каже Артем.

-Дуже, добре. Тоді до справи.- каже Павло.

-Я можу йти?- питаю я.

-Так, можеш іти Дарино. – каже Павло і яйду на ногах, які мене не тримають від холодного погляду мого коханого.

Доходжу до дверей і намагаюся їх відкрити, але папка з документами вискакує з рук.

-В тебе, що руки діряві!- каже Артем за моєю спиною.

-Артеме, навіщо ти так кажеш?  Не будь грубіяном! Це випадковість.-говорить Павло і допомагає мені збирати документи.