Розділ 10

Артем

Нарешті я знаходжусь поряд з тією, про кого дуже часто згадував, яку шукав в натовпі людей, яку намагався забути, аледоля нас знову поєднала. З моєю Дариною. Ми обоє шукали щось серед інших людей, а виявляється, що щастя поряд, потрібно лише трохи почекати, а ще оглянутися назад. Тепер потрібно лише поговорити з Варею, бо Діма її вже знає. Хоч він і погрожував помститися, я сподіваюсь, що захищу свою кохану від всіх негараздів.  Минув тиждень, як ми зустрічаємось. І цей час проведений поряд з Дариною, був найкращим в моєму житті. Сьогодні маю поговорити з Варею, і ми з Дариною будемо обоє вільними.

-Привіт, сонце.- вітається Варя.

-Привіт.- кажу уникаючи поцілунку.

Сідаємо за столик в нашому улюбленому кафе.

-Щось сталося?- питає дівчина, ледь сівши на стілець.

-Так. Я хотів поговорити з тобою. Ти мабуть помітила, що наші стосунки змінилися. Я покохав іншу, Варю. Точніше, я її покохав ще до зустрічі з тобою. А зараз ми  зустрілися і зрозуміли, що кохаємо одне одного.- кажу дівчині, яка їсть принесений їй  улюблений кекс.

-А як же я ? Як же наші мрії про спільне життя? Підготовка до весілля? Що було між нами, Артеме?- питає Варя, нервово стискаючи серветку.

-Варю, серцю не накажеш. Ти ще зустрінеш свою людину.- кажу їй, дивлячись в очі.

-Якби все було так легко. Я не уявляю як я скажу рідним про те, що мене кинули і зрадили.- каже дивлячись з викликом на мене.

-Я сам їм скажу.- кажу дівчині, а вона всміхається.

-Не грай в благородного лицаря.  Добре, я не буду за тебе чіплятись. Насильно милим не будеш. Я сама повідомлю рідним. Речі твою зберу і пришлю поштою. Не приходь.- каже холодно і буквально тікає від мене.

Я ще сиджу деякий час і дивлюсь в вікно. Я думаю про те, що нажаль, щоб бути щасливим ми комусь можемо причиняти біль.

-Так, Дарино.- телефонує моя кохана. –Так, поговорив. Приїду рокажу. Щось привести смачненького. Добре. Чекай.- кладу слухавку і рушаю до Дарини додому.

Ми ще не живемо разом, але зустрічаємося, як і хотіла Дарина. Ми не квапимо події. Хоча я готовий хоч завтра піти з нею до РАЦСУ.

Дарина

Сьогодні Артем мав розказати про нас Варі. І я дуже переживала з цього приводу. Переживала про можливі істерики і  погрози. Та здається все минуло добре, і ми скоро будемо разом. Минуло дві години, а Артема все не було. Відстань від кафе до дому лише година їзди. Може щось сталося? Набираю номер коханого, але «абонент поза зоною». Телефоную ще декілька разів, але чую те саме. Починаю нервувати і дивитися в вікно.  Минає ще деякий час і коханий дзвонить сам.

-Ну, нарешті! Ти де?- питаю я схвильовано.

-Дівчино, ви знаєте Артема Миколайовича Власенка?- питає мене незнайомий голос, а я вже від страху сідаю стілець.

-Так, це мій хлопець. А ви хто? Що з моїм хлопцем?- питаю істерично в слухавку.

- Я лікар. Він потрапив в аварію. Стан важкий. Ми веземо його в  центральну лікарню. Приїджайте туди.- каже  і відключається, а в мене телефон з рук випадає.

Сльози течуть градом, серце шалено калатає, а руки тремтять від страху за життя коханого. Йду на кухню і капаю собі заспокійливе і зібравши деякі речі Артема, викликавши таксі, мчу в лікарню. В дорозі в голові тисячі думок, про те, лише б усе було добре. Читаюв думках молитви, які знаю і забігаю в лікарню.

-Доброго вечора. Я до Власенко Артема Миколайовича. Я його дівчина. Як мені його знайти.- питаю медсестру на ресепшені.

-Він зараз в операційній. Одягніть халат та бахіли і можете пройти на другий поверх. Як операція закінчиться, поговорите з лікарем.- каже медсетра і підбадьорливо дивиться на мене.

-Дякую.- кажу я і виконавши її настанови проходжу на другий поверх і чекаю біля операційної.

Час тягнеться довго. За цей час  приходять його батьки.

-А ти хто? – питає матір Артема.

-Я Дарина, дівчина Артема.

-Дівчина? В нього взагалі-то наречена є!- каже його батько.

-Він з  нею сьогодні розійшовся.- кажу нервуючи.

-Нічого незнаю! Зараз зателефоную Варі.- каже мама Артема і набирає номер Варі.

-Варю,  сонечко, Артем потрапив в аварію. Ми в центральній лікарні. Тут якась дівка, каже що його дівчина. Краще приїджай.- каже матір Артема, а я лише поглядаю на двері операційної.

 Нарешті звідти виходить лікар.

-Лікарю, як Артем, ми його батьки.- каже батько Артема.

-Стан важкий. Ми зробили, що змогли. В нього травма голови і сильний струс мозку. Поки прогнози робити зарано. Почекаймо до  ранку. – каже лікар і вони з його батьком йдуть, а матір його лишається.

-Ти ще тут? Пішла геть звідси! В мого сина є наречена, а ти невідомо хто.- каже вона і намагається силоміць мене вивести на вулицю.

-Та, як ви можете! Я люблю Артема! Все що я вам сказала – правда!- кричу ій, а вона ніби мене не чує, боляче стискає мою руку.