Розділ 8

Артем

Та що це взагалі зі мною? Чому я так реагую на цю дівчину? Чому щоразу побачивши її хочу обійняти та поцілувати? Адже в мене є наречена. Гарна та розумна Варя. Ми з нею познайомились в кафе. Я прийшов на обід. Не було вільних столиків. Я підсів до Валі і ми розговорилися. Вона виявилася не лише симпатичною, а й розумною. Відтоді ми й почали зустрічатися.  Знаю, що до знайомства зі мною в неї загинув коханий. І вона ледве вийшла зі стану депресії. Я запропонував Варі вийти за мене заміж, бо розумів, що ми гарно розуміємо одне одного, і здається кохаємо. Чому здається? Бо я  незнаю чи кохав я її. Мені просто було з нею комфортно, спокійно, звично. Але чи кохав я її? Інша справа – Дарина. Здається я закохався в неї ще тоді, в селі, і досі відчуваю до неї щось незвичне.  І навіть ревную. Здається, мені трохи відволіктися. Треба Варі подзвонити. Набираю номер її телефону.

-Доброго вечора.- каже мені весело дівчина.

-Доброго вечора.- кажу їй.

-Як справи, коханий?- питає в мене.

-Все добре. Контракт підписали.- кажу втомлено лягаючи на ліжко.

-Я рада. До речі завтра приїду в Україну. Зустрінеш?- питає схвильовано-радісно.

-Звичайно. Скинь мені час смс.- прошу її.

-Добре. А як справи взагалі?- питає мене дівчина.

-Нормально. Колектив хороший, прийняли як рідного.- кажу їй.

-Це добре. А коли ти говорив нам на весілля?- питає Варя.

-В наступну суботу.- кажу дівчині, оглядаючи свою кімнату.

-О, якраз буде час підготуватися.- каже мені.

-Так, буде. – кажу ій.

-Ну, тоді до завтра .- каже дівчина.

-До завтра, коханий.- каже вона кладучи слухавку.

****

Ось уже декілька днів ходимо по магазинах з Варею, обираючи одяг на весілля друга Павла.  В офісі намагаюсь уникати, нашу славну перекладачку.  

 Мої думки  перериває стук в двері :

-Привіт, сонце.- це вітається зі мною Варя.

-Привіт.- підходжу і обнімаю  та цілую коротко в губи.

-Вирішила забрати тебе та пообідати з тобою.- каже варя і сідає в крісло біля столу.

-Це ти гарно придумала. Я якраз закінчую.- кажу я і вимикаю ноутбук.

Ми йдемо до ліфту де зустрічаємось з Валентиною і Павлом.

-Привіт.- вітаються вони з нами.

- Привіт.- вітаємося ми з ними.

-Це Варя – моя наречена.- представляю дівчину.

-А це Павло та Валентина – мої друзі.

-Раді знайомству.- каже Павло, цілуючи руку дівчині.

-Так, а то ми гадали вже, що Артем вигадав собі наречену.- каже Валентина.

-А ось вона я!- каже Варя.

В цей час до ліфту підходить Дарина з Ольгою - колегою.

-Доброго дня.- вітаються.

Дарина в цей час опустила очі і на магається дивитися будь- куди, аби не на нас. В цей час відкриваються двері ліфта і ми в чотирьох заходимо до нього. Дарина з Ольгою залишаються чекати нового ліфта. Перед закриттям дверей уважно розглядаю дівчину, яка в останню секунду піднімає погляд і дивиться на мене, а я на неї. В її погляді є щось магнетичне. Хочеться вийти з ліфта та залишитися поряд з нею. Так, стоп. В мене є наречена. Ми скоро одружимося. Я маю забути ті почуття, що я відчуваю до цієї дівчини.

***

Дарина

Я не знаю, як я прожила цей тиждень. В голові каша. Намагалась весь час уникати свого боса. Адже в мене є Діма, який мене кохає. Але в думках той вечір – підписання договору з англійцями. Мені здається тоді дуже хотіла його поцілувати. А сьогодні побачила його наречену. Красива, доглянута дівчина. Не те що я. Дівчина з села.  Так, не буду про це думати. Хоч і хочеться плакати.

******

Настав день Павлового весілля. Я зробила гарну зачіску, одягла своє улюблене блакитно- біле плаття і білі туфлі. Діма приїхав за мною теж в блакитному костюмі, який ми обрали разом.

-Яка ж ти в мене красуня! Як же я тебе сильно люблю!- каже хлопець, цілуючи мене ніжно в губи.

-Ти теж в мене красунчик! І я теж тебе люблю.- кажу я йому, відповідаючи на поцілунок.

-Ну, що поїхали?- питає Діма.

-Так, поїхали.- і ми рущили на церемонію весілля.

Весілля минуло на найвищому рівні. Виїзна церемонія біля річки, купа гостей та рідних, закохані посмішки та багато конкурсів. Я отримала масу позитивних емоцій. А потім Діму викликали на роботу.

-Я поїду додому. Не хочу без тебе залишатися.- кажу йому я.

-Дарино,- чую як мене кличе Павло.

-Ви вже йдете? – питає нас.

-Так, Діму на роботу викликали.

-Але ж ти ще торт не скуштувала. Залишайся я тобі викличу таксі.- каже Павло.