Розділ 6

Минуло 6 років…

Дарина.

Біжу як завжди на маршрутку, та оглядаюсь на годинник. Хоч би не спізнитись! Сьогодні проспала. Мала пекласти багато документів.  Після закінчення університету мене запросив на роботу до себе в фірму мій сусід та друг Павло. Туди я зараз і поспішаю. Я працюю в нього майже рік і мені дуже подобається моя робота. Щодо його друга Артема, я знаю лише те, що вони відкрили філіал в Польщі і він туди поїхав ще років два тому. Я ж не бачила його з тієї останньої зустрічі 6 років тому.  Та  й думати зараз мені є про кого. От, згадала, і він дзвонить:

-Так, коханий.   І тобі доброго ранку. Їду на роботу. А ти як?- розмовляю зі своїм хлопцем Дімою.

-Зустрітися увечері? Добре. Давай.  Зідзвонимось. До вечора бувай.- кажу я закінчуючи виклик.

Нарешті прибуваю на свою  зупинку і мчу далі пішки. З Дімою ми вже 2 роки зустрічаємося. Він симпатичний, добрий та щедрий хлопець. А ще він дуже мене любить. А я? А я навіть не можу сказати однозначну відповідь. Я не впевнена, що я кохаю його. Та мені добре з ним, затишно і спокійно. Ми з ним ніколи не сваримося. Можна сказати ідеальна пара. Та чомусь іноді стає якось сумно, не вистачає якихось емоцій. Може я справді багато чого хочу?

Забігаю в кафе поряд з офісом та купую каву. Забігаю в будівлю та їду на ліфті на свій поверх. Виходжу та прямую до свого робочого місця. Як раптом відчиняються двері та моя кава летить мені на пальто. Добре, що я його зняти не встигла. Піднімаю погляд від плями на пальто і зустрічаюсь з знайомими очима. Артем!

-Гей, а обережніше можна! Я через тебе кавою облилася!- пропалююйого поглядом, а він дивиться на мене з посмішкою.

-Оце, так зустріч! Нарешті я зміг помститися тобі за те, що ти мене колись облила холодною водою з колодязя!- каже скануючи поглядом.

-Хам! Та ще й злопам’ятний! Це було давним давно! А ти мені пальто зіпсував!- каже намагаючись витерти пальто вологою серветкою.

-Так і бути, заплачу за хімчистку.- каже Артем і з посмішкою йде далі по коридору.

Я ж дістаюся робочого місця і починаю роботу. Хоч мені дуже важко зосередитися після зустрічі з Артемом. Чомусь знаходячись поряд з ним я відчуваю більше емоцій, ніж з Дімою. Через деякий час всіх працівників просять зібратися в конферензалі.

-З якого приводу нас збирають?- питаю секретарку боса.

-Якісь кадрові зміни. Все дізнаєтесь на нараді.- каже вона, несучи документи в конферензал.

Тут вже присутні майже всі співробітники. Павло та Артем  стоять поряд та дивляться з посмішкою на присутніх. Я передчуваю, що зараз будуть якісь зміни, які  будуть впливати на всіх нас.

-Доброго ранку. Дуже радий всіх бачити. В мене для вас оголошення.  Ви знаєте, що через тиждень в мене весілля, після якого я б хотів відпочити зі своєю дружиною. Тому попросив мене замінити Артема Олеговича.  Я впевнений, що ви плідно з ним попрацюєте.  А зараз за роботу!- приголомшив нас усіх звісткою Павло.

Оце, так! Бачити Артема щодня мені б зовсім не хотілося. Але мене ніхто запитувати не буде. А робота мені потрібна. Батьки хворіють, тому допомагаю їм грошима. Повертаюсь на робоче місце і продовжую працювати. В обідню перерву збираюся йти з колегою в кафе. Адже я голодна і зла. Та мені не вдається дійти до кафе. 

-Дарино, тебе бос викликає.- голодна та зла йду до кабінету Павла.

-Викликав?- питаю, заходячи до кабінету.

Але в кріслі бачу не Павла, а Артема.

-А де Павло?- питаю здивовано.

-Пішов на обід. А я вирішив познайомитися з контрактом з англійцями. Ти мені допоможеш, як перекладач.- каже переглядаючи папери.

-Взагалі то зараз обідня перерва. А я через тебе голодна і зла. – кажу стоячи біля дверей склавши руки на грудях.

-Чому через мене?- питає оглядаючи мене.

-Тому, що моя кава опинилася на пальті. Забув?.- питаю з сарказмом в голосі.

-Ну, що ж. Тоді замовимо сюди обід. І будемо працювати. Контракт чекати не буде.- каже піднімаючись з крісла і беручи телефон до рук робить замовлення телефоном.

Я безсило опускаюсь на стілець і втомлено видихаю.

-А ти стала ще гарнішою. Зачіску змінила?- питає підходячи ближче до мене.

-Так змінила. Життя йде і хочеться змін.- кажу йому і бачу, що він спиняється зовсім близько.

-Заміж ще не вийшла?- питає, дивлячись в очі.

-Я гадаю, що це тебе не стосується!- кажу гнівно, а серце мало з грудей не вискакує, від того, що він так близько.

- Я гадаю, що з таким характером тебе жоден чоловік не витримає.- каже і шкіриться зараза.

-Та знаєш що… - кажу підхоплюючись зі стільця, але опиняюся в сантиметрах від нього.

-Що?- питає тихо.

-Ти як був божевільним, так і ним лишився! То тебе жодна дівчина не витримає.- кажу, а він підходить ще ближче.

Я намагаюсь відійти, але позаду стілець заважає.

-Розчарую тебе, сусідко, в мене є навіть наречена.- каже мені на вухо, а в мене від його голосу мурахи по тілу бігають.