Розділ 4

Дарина

Мій тимчасовий сусід мене здивував. Коли  мій батько попросив його про допомогу, то він погодився без заперечень. Ще й тягав такі важки купки сіна. Це коли ти живеш в селі, звикаєш носити важке, а без звички у таких як Артем мабуть все тіло завтра болітиме. І все ж допоміг, не відмовився. Я в цей  момент подивилася на нього  з іншого боку.  Лягаю спати, бо сил, щоб думати вже нема.

Прокидаюся вранці від телефонного дзвінка. Телефонує моя подруга Оксана.

-Доброго ранку.- кажу в слухавку і солодко потягуюся на ліжку.

-Доброго ранку, соня. Вставай новий день почався. І він принесе в гості твою подругу – Оксану.- приголомшує мене своїми словами подруга.

-Ти приїхала з Києва?- питаю ошелешено, і підскакую з ліжка від захвату.

-Так, сьогодні вранці. Зараз відісплюсь, і ввечері пропоную сходити на дискотеку до нашого клубу.- каже подруга, а я кривлюсь.

-Може, краще дівич вечір влаштуємо, або піжамну вечірку? Ти ж знаєш, що я не люблю клуби.- кажу благально подрузі, сподіваючись, що та погодиться.

-Дарино, тобі 18 років, ти молода, а все вдома сидиш, навчаєшся, пораєшся по-господарству. Так і молодість мине. Ти заміж не хочеш?- питає та, в котрої відбою від кавалерів ніколи не було.

-Які хлопці, Оксано. Ти ж знаєш, що я не тільки навчаюся, а ще й підробляю - роблю переклади.- кажу їй з гіркотою.

-Отак і життя мине в чотирьох  стінах! Так давай, сьогодні відпрошу тебе в твоєї мами, і ми з тобою сходимо розвіємося. – каже подруга і я неохоче погоджуюсь.

Подруга вже обід атакує мене своєю присутністю і увагою. Ми з нею вчилися в одному класі і були найкращими подругами. Так вийшло, що  зараз навчається в Києві, а я в нашому обласному центрі. Мені хотілося бути ближче до дому, тому наша дружба перейшла в онлайн режим.  Але коли подруга приїджала, то це було велике свято.

-Привіт, красуня,- вітаюсь з подругою, обіймаючи її.

-Привіт, моя бджілка-трудівниця.- каже мені подруга, обійнявшись зі мною.

-Ну, що ти приготувала одяг для клубу?- питає подруга, коли ми заходимо до моєї кімнати.

-Так. Піду в цих джинсах і футболці.- показую подрузі.

-Ти жартуєш? Які джинси? Яка футболка? Як заміж вийдеш, і народиш дитину, ще набридне в джинсах і футболці ходити.- каже подруга і дістає з моєї шафи сукню, яку ми з нею колись купували. Вона літня. Скромна, але дуже гарно на мені сидить.

-Давай, краще це.- каже подруга, подаючи сукню.- Йди поміряй..- каже вона і я йду міряти.

-Клас! Тобі дуже личить. Тепер шукай босоніжки, і візьмемось за зачіску і мейкап.

Через деякий час дивлячись на себе в дзеркало, я не відразу впізнаю в незнайомці в дзеркалі себе. Оксана підкреслила мої очі та губи, але все в міру. Моє волосся було зібрано в локони, які красиво лежали на плечах.

-Дякую, Оксано. Ти зробила з мене красуню.- кажу їй, а вона підмальовує свої губи.

-Я лише підреслила твої достоїнства.Так все. Пора виходити.- каже вона дивлячись на годинник.

За зборами і розмовами, я й не помітила, що надворі вже настав вечір. Перед виходом ми послухали настанови від мами, як  я маю себе вести в клубі, і в скільки повернутися і  рушили з подругою в бік клубу…

Артем

Ранок після важкої сільської роботи був важким. Я прокинувся і вирішив подзвонити Павлу. Але я не встиг його набрати, як хтось постукав в двері.

-Привіт.- каже друг та господар будинку.

-Привіт. А ти чому приїхав? Я ще не закінчив роботу. Ще декілька днів – і закінчу.- кажу йому, запрошуючи  в будинок.

-Допоможу тобі її доробити, і заразом відпочину.- каже він всміхаючись.

-Тоді будеш їсти готувати, бо я не вмію вмикати ваш газ з балона.- кажу йому, та йду вдягатися.

-Ти ще це не осилив? Треба було Дарину попросити. Вона гарна, працьовита і розумна дівчина. А головне – добра. Вона б тобі допомогла, якби попрохав.- каже Павло.

-Ага, ця допоможе! Швидше в собаки кістку попросити, ніж в неї.- заходжу на кухню, де Павло вже робить бутерброди.

-Ти мабуть про когось іншого говориш! Дарина дуже гарна дівчина. Я в свій час навіть був закоханий в неї. Але потім зрозумів, що такий як я їй не потрібен. Вона дивилася на мене як на сусіда, знайомого, але не більше.- каже мій друг, а я здивовано на нього дивлюся.

-А ти їй говорив про свої почуття?- питаю.

-Навішо? Це було дуже давно й не правда. Але якщо б ти в неї  попрохав про допомогу, я впевнений, що вона не відмовила б.- каже друг смакуючи бутербродом.

-Ні, не допомогла б. Ми познайомилися не досить вдало.- і я коротко переказав вчорашній день.

Павло сміявся так, що я почав за нього переживати.

-Ну, ти мене й насмішив!- сказав друг дивлячись на мій синець.

-А тепер давай будемо сміятися разом.  Приготуймо їсти і доробимо проєкт.- кажу другу.