Розділ 3

Артем

Нарешті ситно поївши та подякувавши за сніданок та вже мабуть для мене й обід та прямую в свій двір. Нарешті можу на ситий шлунок зайнятися справою. Далі день минає продуктивно і я роблю великий шмат роботи.  Потім дуже хочеться відпочити і я лягаю і засинаю сном немовляти. Мабуть свіже повітря та  пережиті події сприяли гарному сну. Прокинувся я  десь ввечері. А розбудив мене стук в двері.

-Хто там ?- питаю  та йду до дверей.

На порозі стоїть мій сусід Василь Іванович. В штанах, футболці та солом’яному брилі нагадав мені персонажа з якоїсь казки.

-Тобі не достукатися.- каже витираючи піт.

-Що ви хотіли?- питаю, дивлячись на нього.

-Ти б не міг нам допомогти сіно перенести? Кінь у Віктора Федоровича зайнятий, а сіно вже сухе. А на завтра дощ стоїть. – каже сусід схвильовано мене оглядаючи.

-Та я незнаю. Я ж в сільській роботі нічого не тямлю.- кажу дивлячись на нього.

-Я тобі все покажу. Там багато розуму не треба. Лише фізична сила. Накачаєш свої руки трохи, дівчатам в місті сподобається.- каже сусід хитро всміхаючись.

-Ну, добре.- кажу я.

-От і гарно. Ти тільки штани одягни та щось на голову.-каже сусід.

-Та я в шортах піду, жарко.- кажу вдягаючи кепку.

-Ноги сіном поколеш, ніч не спатимеш. Краще одягни. – попередив сусід і пішов на вихід.

Переодягнувшись я вийшов на город.  Не далеко від двору знаходилась ділянка, на якій було це сіно. Тут я побачив Дарину та їх матір.

-Ось, хто нам допоможе.- каже Василь Іванович, вказуючи на мене.

-Артеме, ми будемо вам дуже вдячні за допомогу.- каже матір Дарини.

Дівчина в цей час оглянула мене і легко всміхнулась.

-Побачимо, на що ти здатен, архітекторе.- каже проходячи повз мене роблячи мені виклик.

-Побачимо.- кажу я.

Робота й справді виявилася важкою фізично. Ми переносили копички сіна до хліва, які Дарина з матір’ю нам готували. М’язи я справді підкачав, ще й абсолютно безплатно.  А ще я зрозумів, чому Дарина говорила про те, що вона не хоче жити в селі та тяжко працювати. Це справді дуже складно. Кожен день дуже багато фізичної роботи. Але ця дівчина вправно працювала і з граблями і з вилами, і сіно гарно топтала, щоб більше влізло. Я можна сказати подивився на неї під іншим кутом. Вона справді гарна та трудяща дівчина. А ще вона мила, коли не сперечається зі мною, та не гарчить, як мегера.

-Ну, що, дякую, тобі Артеме. Якби не ти, ми не впорались би.- каже Василь Іванович, коли ми скінчили роботу і плескає по-плечу.

-Тепер в душ, вечеря та сон.- каже мама Дарини.

-Ага.- каже Дарина, знімаючи хустку з голови.

-А де ви приймаєте душ?- питаю я.

-В нас у дворі є. Заливаємо вранці воду в бочку, вона нагрівається за день. І вуаля – ввечері можна гарно помитися під душем.- каже дівчина, трохи червоніючи.

-Можеш і ти прийти помитися. А потім з нами приходь вечеряти. - каже мама Дарини.

-Дарино, покажеш нашому гостю душ?- питає батько.

-Добре, батьку.- каже без великого бажання.

Йду за цією злюкою. Підходимо до цього «душу» і мені вже хочеться швидше змити бруд цього дня.

-Ось це наш душ. Заходиш сюди. Відкриваєш кран і миєшся. Але не забувай закривати воду. Адже ти не один. Ще нам усім помитися треба. А бочка не бездонна.- каже дівчина і йде.

-Дякую, добра пані.- кажу вслід.

Вона обертається і дивиться як на божевільного. І все таки гарна дівчина. Треба до неї придивитися.  Йду до себе за милом, рушником та змінним одягом і приходжу назад та приймаю душ. Дівчина приходить наступною.

-Який гарний у вас душ! Відразу всю втому змив.- кажу їй підморгуючи.

-А паскудний характер змив?- питає заходячи в кабінку.

-І це ти говориш тому, хто вам допоміг.- кажу їй .

-Я тобі плюсик в карму поставлю.- каже і чую як  вмикає воду.

- Мала негідниця.- кажу і йду до себе.

-Сам такий.- каже тихо, але я чую.

Йду і всміхаюсь. От і не сумно тут живеться. Ще декілька днів і маю назад повертатися та здавати проєкт.  Завдяки цій сусідці час я гадаю пролетить не помітно.

Гарно повечерявши йду до себе і лягаю спати. Все-таки гарні люди ці сусіди. Все стараються разом робити, дружно. В місті рідко таке зустрінеш.  Тай моя родина давно розпалася. Батько з мамою розлучилися, коли мені було 10. Я не бачив, щоб вони колись сварилися і до сих пір не розумію, чому так сталося. Мама живе сама, батько зустрічається з якоюсь жінкою. Але я не думаю, що причина розлучення - зрада. Адже батько лише зараз почав зустрічатися з жінкою. А ці роки жив роботою. Мені вони пояснили своє розлучення, що вони поквапилися з шлюбом. Молоді були. Потім я народився. Заради мене жили. А потім  все таки вирішили розійтися, щоб не жити як сусіди. Мені звісно було боляче. Я дуже хотів, щоб мої батьки були разом. Але не завжди буває так як нам хочеться. Тож ми зустрічаємося всі разом дуже рідко. Лише на мій День народження. Тому я відчув легкий сум, провівши день з родиною Дарини. Від моїх думок мене відволікає звук телефону.