Розділ 1

Дарина

Як гарно, знову новий ранок. Хоч ще 6 ранку, але треба вставати, готувати їсти , допомагати мамі по-господарству. Мені 18 років. Я студентка 1 курсу  філологічного факультету. Зараз літо, і в мене канікули. А що краще робити під час канікул? Так, допоманати мамі по-господарству.  Ми живемо в маленькому селі. Будинок наш знаходиться недалеко від траси, а городи впираються в наш місцевий ставок , який впадає в прекрасну річку Десну. Я дуже люблю своє село, свій дім. Коли приїджаю з навчання з шумного міста, то відпочиваю душею. Сусідів на вулиці у нас вже лишилося не багато. Хто помер, хто виїхав в місто, а хто просто використовує, як дачу і приїджає на вихідні. Ось наш сусід з права приїджає та порає город дідуся, а зліва – час від часу приїджають діти бабусі Ганни, яка нещодавно померла. Наша родина  живе не багато. Старенький, але рідний будинок,  літня кухня, хлів та сарай. Кури, кози, собаки та коти- ось і все наше маленьке господарство. За водою  ми ходили раніше до криниці, а тепер  ходимо до бабусі Ганни. Ми поставили  мотор в колодязь, і тепер працюють не руки, а світло та мотор. Вода зі шланга ллється прямо нам у  відра, які стоять на поготові на лавці біля огорожі. Краса… Звісно не краса взимку, але то вже інша історія…

Отже, жили ми не тужили, доки не сталася ця історія. Їсти ми наварили, господарство нагодували, потрібно було сходити ввімкнути воду у сусідів. Пішла я, в той час як мама мала підставляти відра, а батько носити їх до хати. Як зазвичай підходжу до хвіртки і намагаюсь її відкрити. Але двері зачинені.

-Не зрозуміла, невже діти бабусі Ганни приїхали?- сказала я до себе.- Агов, є хто? Це Дарина, відкрийте двері будь ласка.- але у відповідь тиша.

Оскільки паркан був не високий, явирішила його перелізти. Справившись із завданням ввімкнула воду і почався процес її набору. Яж почала розглядати двір на наявність жильців. Раптом, я побачила, як з дверей будинку виходить незнайомець.

-Ей, ти хто?- крикнула я витягнувши шланг, направила на незнайомця. Струмінь води відразу облив незнайомця з ніг до голови.

-А ти хто? Перестань, я вже весь мокрий! Божевільна! Що ти зробила з моїм одягом?- кричав незнайомець.

-Хто ти такий? Кажи, а то станеш мокрим півнем!- пригрозила я.

-Я друг Павла. Мене звати Артем. В гості приїхав. А ти хто така?- каже хлопець підходячи до мене.

-Я Дарина, сусідка.- сказала я, вимкнувши воду.

Я дивилася на цього мокрого півня і сміялася в душі. Хоча хлопець виявився доволі симпатичним. Хлопець був середнього зросту з смаглявою шкірою, чорнявим волоссям та великими карими очима.  Одягнеий був в футболку та шорти, які підкреслювали його треновану фігуру.  Хлопець дивився на мене, як на якусь божевільну.

-Дарино, де вода?- крикнула мені мама з-за паркану.

-Зараз увімкну.- кричу мамі і вмикаю воду.

-Дарино, а тебе не вчили, що спочатку запитують, а потім роблять висновки?- невдоволено сказав хлопець.

-Нічого не зима, висохнеш.- кажу байдуже і вимикаю воду.

-Не нормальна!- каже хлопець мені в спину.

-Сам такий!- кажу і показую язика.

Артем

Вчора приїхав до друга Павла, в село. Думав спокійно проект закінчу. А тут сусідка виявилася божевільною. З самого ранку водою холодною обливають. Хоч дівчина виявилась симпатичною, але все-таки якась не адекватна. Я пішов в будинок, щоб переодягтися  в сухий одяг. Потім поніс повісити його сушитися. Добре, хоч сьогодні погода була сонячною. Через не високий паркан я помітив, що дівчина переодяглася в шорти та футболку, одягла солом’яного капелюха і з вудочкою в руці пішла в бік ставка..

-Дивачка, вона ще й рибалити вміє.- сказав я до себе вголос.

Повісивши одяг я  вирішив поснідати і взятися за проект. Але оскільки я не вмів користуватися газом з балона, а село було не газофіковане, залишалось, або їсти вермішель швидкого приготування, яку я привіз з собою, або йти розпалювати літню грубку, що була серед двора. Вирішив робити друге. Ледве знайшов сірники та дрова.  Знайшов дрова та запалив вогонь. А сам пішов шукати каструлю для  того, щоб зварити  картоплю, яку знайшов в погребі. Вже майже знайшов каструлю, коли почув запах диму. Вибіг у двір, а там загорілась суха трава.  І палає в усьому дворі. Ще трохи б і загорівся будинок та сарай.  Я схопив шланг від колодязя і ввімкнувши воду почав гасити пожежу.

-Агов! Що це ти тут за пожежі наробив! Мало наш хлів не загорівся!- кричить ця любителька рибалки.

-Не вигадуй. Вже все погасив.- кажу ій роздратовано.

-Як можна бути таким безвідповідальним.- репетує вона мені.- Зараз же подзвоню Павлу і розповім про те, що сталося.- каже дівчина дістаючи телефон з шортів.

-Не треба нікому телефонувати.- кажу я і намагаюся забрати в неї телефон, але спотикаюсь на мокрій траві і падаю прямо на дівчину.

Дивлюся на неї зверху і бачу шалені  блакитні очі, які хочуть пропалити мене поглядом.

-Ти ще й вбити мене хочеш?- шпить вона мені в обличчя.- Злізь з мене.- каже штовхаючи мене на траву.

-Вибач, я не хотів. Але не потрібно нікому телефонувати. Я хотів поснідати і спокійно  зайнятися проектом.  Нікого не чіпаючи.- кажу їй, піднімаючись на ноги і подаючи їй руку.