Глава 9

Роман

 Минуло декілька днів. Увесь цей час я не бачив Ніку, адже вона не ходила у школу. Про її стан та стан її рідних я дізнавався через Кіру і тата. Від Кіри я дізнався, що Ніка сьогодні має піти до поліцейського відділку, а потім у школу. Там усі подробиці і дізнаюся.

 До уроків залишилося 45 хвилин. Треба виходити, бо мені до школи йти півгодини. Ми з Ігорем зібралися одночасно, тому і вийшли разом.

 - Ну що братику, як там твоя Ніка? Ще не засумувала без тебе?

 - Вічно ти зі своїми жартиками... Хоча іноді вони бувають доречними. А з Нікою все добре. Сьогодні вона йде до школи.

 - Ось і чудово.

 - Ігорю, а ти знаєш, ми з Нікою хотіли познайомити тебе з Вірою.

 - Це сестра Ніки?

 - Так. У вас, до речі, сходяться смаки.

 - І школа.

 Що?

 - Тобто і школа?

 - Виявляється, Віра вчиться у моїй новій школі, але у паралельному класі.

 - Ого, оце так співпадіння... Гаразд, брате, бувай. Я піду, а то запізнюся.

 - Бувай.

 Решту шляху до школи я думав про ситуацію, що склалася: Ми з Ігорем брати - близнюки, Ніка з Вірою теж, у Нас із Нікою співпадають смаки, у Ігоря з Вірою теж. У Ніки є найкраща подруга Кіра, у мене з'явився друг і одноклассник Сашко. Ми прямо відзеркалюємося! Але є і мінуси: у Ніки вся сім'я в лікарні, вона теж постраждала, ще невідомо, що їй скажуть у поліції.

 - Ром, зачекай!

Я обернувся. Це була Кіра.

 - Привіт Кіро. Щось відомо про Ніку?

 - Вже пішла до поліції. Сказалач прийде через урок.

 - Ну що ж, будемо чекати.

 Урок пройшов спокійно. На перерві ми з Кірою з нетерпінням чекали Ніку.

 Щойно вона зайшла у клас, двадцять голів одразу повернулися до неї. Ну звісно, усі ж уже знають про становище Ніки і зараз почнуть її жаліти. Але я бачу, що цього їй ой як не хочеться...

 Виявляється, я ще не вивчив свій клас. Через кілька секунд ефект несподіванки минув і усі знову почали займатися своїми справами, окрім нас із Кірою, звичайно. Ми одразу підійшли до Ніки. Кіра навіть її обняла.

 - Привіт, подруго. Ну як? Що нового? 

 - Ви навіть не уявляєте, що я дізналася. Але все піся цього уроку.

 - Ну хоч натякни. 

 Мені було ну дуже цікаво, що ж такого Ніка дізналася у відділку. Але вона знає, якщо мені натякнеш, я сам про все здогадаюся. Тому Ніка простопохитала головою і пішла на своє місце.

 Урок тягнувся цілу вічність. Нарешті дзвінок. Ми троє першими вилеліли з класу, Ніка - тому, що хоче все розповісти, ми - тому, що хочемо усе дізнатися.

 На перерві було гамірно, тому, не хвилюючись, що хтось може підслухати, Ніка почала свою розповідь.

 Вероніка

 Годину тому...

  -... Так, аварії... Дивися, речей багато, але є ще дещо.

 - Що? Кажіть вже, не тягніть.

 - Справа в тому, що схоже, аварія була не випадковою.

 - Ви хочете сказати, що хтось навмисне підлаштував аварію?

 - На жаль, це справді так. Ніко, я розумію, це складно прийняти, але дай мені відповідь на кілька запитань... 

Зараз...

 Роман

 Ого, я в шоці!

 - Нічого собі! Оце так поворот! - Я досі не можу повірити, що це можливо.

 - Ніко, це ж неймовірно! І хто ж захотів зруйнувати вашу сім'ю? - Схоже, не я один не вірю.

 - Не знаю, але я обов'язково дізнаюся. З вашою допомогою. Звісно, якщо ви не проти мені допомагати.

 - Нікусь, я тільки за. Ти завжди можеш на мене покластися. - Очі Кіри вже так і горять від адреналіну.

 - На мене теж. До того ж, я маю прямі зв'язки з поліцією, так сказати. 

 А що, це правда!

 Ми троє розсміялися, незважаючи на ситуацію.

 Наступним і останнім уроком у нас фізкультура. На уроці ми грали у волейбол. Я люблю цю гру, тому одразу став до команди. В моїй команді були ще Кіра з Нікою, тому ми були непереможними. Вже під кінець уроку Ніка трохи відволіклася і м'яч з усією силою влетів мені їй у бік. Я побачив, як Ніці стало дуже боляче, але вона не подала виду, сказавши, що все добре. Цікаво, навіщо? Я ж бачу, що їй боляче.

 Кіра знов побігла додому сидіти з малою, тому ми з Нікою йшли вдвох.

 - Ніко, з тобою точно все добре? Ти якась бліда.

 Я бачу, що вона хоче розповісти, але вагається. 

 - Так, усе добре. Просто сьогодні був насичений день.

 - Ну гаразд...

 Я все одно не вірю. Гаразд, не буду розпитувати, може пізніше розкаже правду.

 - До речі, як там твої рідні?

 - Усе без змін.

 - Гаразд. Якщо потрібна допомога, звертайся. Ти знаєш, де мене знайти.

 - Дякую.

 Вже вдома я написав Ніці. Але вона навіть не подивилася на повідомлення за увесь вечір. Мій пригнічений настрій помітив тато.

 - Ромо, все добре? Ти якийсь сумний сьогодні.

 - Так, все гаразд. Тату, ти розмовляв сьогодні з дядьком?

 - Так. Він мені розповів про те, що...

 - Що аварія не випадкова.

 - Звідки ти...

 - Мені Ніка розказала. Тату, вибач, у мене щось немає настрою розмовляти. Якщо буду потрібен, я в кімнаті.

 І, не чекаючи відповіді батька, я пішов у кімнату. Цікаво, що ж буде далі?

 Дякую за те, що читаєте мою книгу)

 Ставте зірочки та пишіть відгуки з пропозиціями та побажаннями)

 Ваша Тамалія Висоцька)