Глава 3

Роман

  Я ледве відірвався від своїх нових одноклассників. Вони, звичайно, милі, але дуже приставучі.

 Недалеко від школи я помітив дівчину, мою нову одноклассницю. Вона одразу привернула мою увагу. Напевне тому, що вона мене навіть не розглядала, як інші дівчата, не зацікавилася мною, лише, оцінюючи, пройшлася очима по тілу. Я помітив, що у неї, як і у мене, блакитні очі. Вона взагалі красива. 

 Я наздогнав дівчину, але не знав, як до неї звернутися, тому просто запитав:

 - Ти ж з мого класу, правильно? Можна з тобою піти?

 Вона здивовано на мене подивилася і відповіла:

 - Ти? Я думала, що ти ще у класі.

 - Я зміг вирватися. Твої однокласники ще ті прилипали. - Я посміхнувся їй і, на мою превелику радість, вона посміхнулася мені. - До речі, мене Рома звуть.

 - Я Ніка. Приємно познайомитись.

 - Мені теж. Ти далеко живеш?

 - Ні, тут недалеко, за вокзалом.

 - У дев'ятиповерхівці? 

 - Так, а що?

 - Та нічого, просто я теж там живу. - Ніка так на мене подивилася, що я ледь не розсміявся.- І давно?

 - Десь тиждень. Тоді може разом підемо? Ти мені якраз розкажеш про себе та свій клас.

 - Окей, тоді ти теж про себе розкажеш.

Нічого собі, яке співпадіння. І у Ніки, і у мене є близнюки, до того ж, схожі за характером. У неї ще тато інженер, а мама працює вчителькою у художній студії. Цікава сімейка.

 Коли Ніка закінчила, ми були біля магазину і я побачив, що у ньому продаються напої. А пригощу я її чашкою кави, в знак дружби!

 - Нічого собі! Я не думав, що у мене такий ненормальний клас! - Розсміявся я. - Слухай, може, зайдемо на каву?

 - Я каву не п'ю, лише чай, какао або гарячий шоколад.

 - Окей, ходімо.

 - Стій, я не можу. У мене немає з собою грошей. 

 Я посміхнувся.

 - Я пригощаю. Вважай, що це у знак нашого знайомства.

 - Гаразд.

 Поки ми йшли додому, я розповідав про себе. Ніка одразу запитала:

 - А чому Ігор сьогодні не прийшов?

 - Батьки чомусь вирішили віддати нас у різні школи

 - Зрозуміло. 

 Я трохи подумав, а потім попросив:

 - Ніко, дай мені свій номер будь ласка.

 - Гаразд, тоді ти давай свій.

 Ми обмінялися номерами і розійшлися. Виявляється, вона живе наді мною! Чудово, можливо колись покличу її у гості.

 З такими думками я зайшов у квартиру. Мої рідні вже були вдома. Я привітався з усіма і вже збирався йти до кімнати, але мене зупинив Ігор.

 - Ромо, а що то за дівчина, з якою ти йшов додому? - Я іноді готовий прибити свого брата.

 - Це Ніка, моя одноклассниця. Так вийшло, що вона живе наді мною, тому ми і йшли разом.

 У розмову втрутилася мама.

 - А ти нас із нею познайомиш? - Вона ще з тринадцяти років постійно сватає мене з дівчатами. Та не тільки мене, а й Ігоря. 

 - Познайомлю, але трохи пізніше. - І поки не почалися задаватися питання, я пішов у свою кімнату. Через деякий час я написав Ніці.

 " Привіт. Як справи? "

Вона одразу відповіла:

 " Добре. Слухай, Ромо, я тут подумала, нам варто познайомити Віру та Ігоря. Вони подружаться. "

 " Хороша ідея) Тоді ввечері обговоримо план знайомства:) Якщо ти не зайнята, звичайно. "

 " Ні, не зайнята. Тоді ввечері напишу, бувай. "

 " До зустрічі. "

 А це дійсно хороша ідея - познайомити Віту та Ігоря. До того ж, наскільки я зрозумів, вони схожі і за хобі, і за характером.

 Ввечері ми почали ремонт у квартирі. Мені хотілося поспілкуватися з Нікою, але потрібно допомогти батькам, тому я вибачився перед нею і переніс наше спілкування на завтра. Ніка погодилася.

 Я вже збирався лягати спати, як прийшло повідомлення від Ніки. Вона написала, що завтра їде у столицю на кілька днів і у школі її не буде. А це означає, що зустрітися завтра у нас не вийде. Нічого, кілька днів не будемо бачитися, але ж є телефони.

 З такими оптимістичними думками я ліг спати, але чомусь ще довго не міг заснути. Мене  мучило якість відчуття, що має статися щось недобре. І з кожною годиною це відчуття усе росло...