Переді мною стояв Роман.
- Ти? Я думала, що ти ще у класі.
- Я зміг вирватися. Твої однокласники ще ті прилипали. - Він посміхнувся, да так, що я посміхнулася йому у відповідь. - До речі, мене Рома звуть.
- Я Ніка. Приємно познайомитись.
- Мені теж. Ти далеко живеш?
- Ні, тут недалеко, за вокзалом.
- У дев'ятиповерхівці?
- Так, а що?
- Та нічого, просто я теж там живу. - Рома посміхнувся, а я здивовано на нього подивилася.
- І давно?
- Десь тиждень. Тоді може разом підемо? Ти мені якраз розкажеш про себе та свій клас.
- Окей, тоді ти теж про себе розкажеш.
Рома виявився приємним співрозмовником. Я йому розповіла про себе та свій клас, а він уважно слухав, не перебивав, лише іноді здивовано піднімав брови. Коли я закінчила, ми були біля магазину, у якому я завжди беру какао.
- Нічого собі! Я не думав, що у мене такий ненормальний клас! - Розсміявся Рома. - Слухай, може, зайдемо на каву?
- Я каву не п'ю, лише чай, какао або гарячий шоколад.
- Окей, ходімо.
- Стій, я не можу. У мене немає з собою грошей.
Рома лише посміхнувся.
- Я пригощаю. Вважай, що це у знак нашого знайомства.
- Гаразд.
Поки ми йшли додому, Рома розповідав про себе.
- У мене є брат - близнюк Ігор та молодша сестра Маша. Мама працює в офісі, тато лікар. До речі, переїхали ми тому, що татові запропонували тут роботу.
- А чому Ігор сьогодні не прийшов?
- Батьки чомусь вирішили віддати нас у різні школи
- Зрозуміло.
- Ніко, дай мені свій номер будь ласка.
- Гаразд, тоді ти давай свій.
Ми обмінялися номерами і розійшлися. Виявляється, що він живе якраз піді мною. Коли я прийшла додому, мої рідні вже були вдома.
- Усім привіт!
- Привіт. Як справи, доню? - Мама завжди цікавиться моїми справами, за це я люблю її найбільше.
- Все чудово.
- Ніко, а що то за хлопець, з яким ти йшла додому?
Іноді я ненавиджу Віру за те, що вона знає про мене все і бачить все, що я роблю.
- Який хлопець?
Це тато. Як тільки він чує про хлопців, одразу приміряє образ суворого татуся.
- Заспокойся тату, це Рома. Він новенький у нашому класі. Недавно переїхав і живе якраз під нами. Ми лише сьогодні познайомилися.
- Дивись мені.
І знову пішов у свій гараж. Тато хоч і інженер, але захоплюється машинами і майже весь свій вільний час він проводить у гаражі.
Я лише закотила очі та пішла у свою кімнату. Переодягнулась у футболку та шорти. Я тільки зібралася піти щось перекусити, як мені прийшло повідомлення від Роми:
" Привіт. Як справи? "
" Добре. Слухай, Ромо, я тут подумала, нам варто познайомити Віру та Ігоря. Вони подружаться. "
" Хороша ідея) Тоді ввечері обговоримо план знайомства:) Якщо ти не зайнята, звичайно. "
" Ні, не зайнята. Тоді ввечері напишу, бувай. "
" До зустрічі. "
Тут мені подзвонила Кіра. Я взяла слухавку.
- Привіт Кіро! Як там Оля?
- Краще не буває. До речі, ти нічого не хочеш мені розказати?
Нічого робити, довелося розповісти усе як є. Кіра трохи образилася, що я пішла додому з новеньким, але взяла з мене обіцянку, що я їх познайомлю.
Вечір настав швидко. Я написала Ромі, але він вибачився, сказавши, що не може зараз переписуватися. Запропонував завтра вранці, я погодилася.
Коли я спустилася на вечерю, батьки і Віра щось жваво обговорювали. Виявилося, що завтра ми їдемо на кілька днів у столицю. Там у тата невеличке відрядження і він вирішив взяти мене, Віру і маму з собою. Сказав, що дасть нам грошей і ми зможемо погуляти по місту. Я була тільки за.
Перед тим, як лягти спати, я написала Ромі та Кірі, що завтра їду і щоб мене у школі не чекали. Після цього я вимкнула телефон і лягла спати, з нетерпінням чекаючи завтрашнього дня.