Частина 2. Голод не тітка

До їдальні я дісталася досить швидко. Гадаю, що навіть не здивувалася, побачивши в ній майже всіх недавніх знайомих.

Одні з них колупалися в своїх тарілках, інші ж з відмінним апетитом наминали за обидві щоки. В числі перших були Кікі і Лстуа Прірпагср, група інших, голодних, налічувала в собі чотири особи, а саме: кракена і перевертнів.

Я хоч і була голодною, вирішила не долучатися до жодної із груп і сісти особняком. 

Зайнявши місце якнайдалі від нових знайомих, змогла ненадовго насолодитися чудовим курячим супом. А чому ненадовго? Та тому, що сувій, під кофтою дорожнього костюму нестерпно натирав. Закінчивши з супом, вгризлася зубами в піцу. 

Не можу сказати, що їжа була аж такою здоровою, проте вона однозначно була ситною.

Закінчивши з обідом, знайшла безлюдне приміщення і знову розгорнула свій сувій.

Наступні ваші дії ( доречі попередні в ньому зникли):

1. Знайти завгоспа. (Біля даного пункту висвітлилося фото доволі молодого мужчини, щоправда з трохи дивним зеленуватим відтінком волосся і трішечки загостреними капловухими вухами). На даний момент він перебуває на складі. Це в підвалі. Ідіть прямо і зверніть ліворуч, спустіться двома поверхами вниз і покличте пана Коркуля.

2. Уважно подивіться на видані ним речі.

Це мають бути два комплекти літнього та два комплекти зимового одягу, чотири комплекти спортивного одягу, білий плащ з емблемою академії з правої сторони, рюкзак, 4 пари взуття. Дві пари літнього і дві - зимового. Чотири комплекти постільної білизни, ключ від одноосібної кімнати на самому верхньому поверсі. Мапу академії, а також амулет "5ц"

Увага! Варто ретельно перевірити всі видані речі. Не дивлячись на те, що пан Коркуль добре знає, що ви маєте від нього отримати, така вже його природа, хоч трішки, але в чомусь нашкодити. Тому, звіряйте уважно, розмір, кількість, колір, якість. Одним словом, все що тільки можна.

Пана завгоспа я знайшла дійсно досить швидко, проте вициганити у нього весь список речей виявилося тим ще завданням.

Вперше на своїй пам'яті , я була вдячна матері, яка виховувала з мене не лише аристократку, але й розважливу господиню.

Сперечалася ми з паном Коркулем до хрипоти в голосі.

В кінці кінців мені вдалося витрясти у нього не тільки речі зі списку, але й багато іншого.

Дійшло до того, що скупий завгосп не тільки провів мене до мого майбутнього місця проживання, а й потис мені руку на прощання, кажучи при цьому:

- Якщо що, можеш приходити, давно не стрічав достойного опонента.

Розпрощавшись, ми розійшлися задоволені одне одним.

Ітак, моя кімната знаходилася на найвищому поверсі. Невеличка, проте з усім необхідним для однієї особи. Поруч була ще одна. Замкнена. 

Ввійшовши в свою, і роззирнувшись більш уважно, побачила непримітні двері, що вели до невеличкої ванни, якою я одразу ж вирішила скористатися.

Чиста та сита я вляглася на матраці, даючи собі кілька хвилин перепочинку. І задрімала. 

Розбудив мене різкий грюкіт дверей. Розліпивши очі, різко сіла. Сон як рукою зняло. Ввімкнувши світло вискочила в коридор, добре, що там нікого не було, бо вискочила в одному халаті і з розкуйовдженим вологим волоссям. 

- Мабуть це сусіди, - подумала я. - Дякую, що розбудили, а то бути мені завтра монстром лохматим.

Влетіла в кімнату і почала наводити в ній лад. Застрелила ліжко, розібрала валізи, вклала волосся і збиралася повторно відвідати володіння Морфея, як якимось сьомим відчуттям відчула, що не помішало б ще раз заглянути в сувій.

- НУ І ДОВГО ТИ! 

З сувою на мене гляділи два величезні ока.

Я випустила звиток з рук.

- Негайно відкрий мене знову! - верещала якась, поневолена в ньому істота.

Спочатку я хотіла було закинути сувій куди подалі, та кілька хвилин згодом схаменулася. Може усе так і має бути, може то не тільки в мене розмовляючий кусок пергаменту.

Обережно взяла в руки верещащий звій і повільно його розгорнула. 

- Ти навіщо мене кинула, - розізлилося щось. - Сама ж мене викликала, в оцій штуці ув'язнила, нормальної прив'язки не зробила і просто кинула як непотрібну річ. Що ти за мавка така, що ображаєш свого фамільяра.

Я вдруге випустила сувій. Тепер від шоку. Як воно сказало, мавка? Хто це? Чи вірніше що це? Потрібно якнайшвидше повідомити ректора, а також пошукати інформацію в бібліотеці. Тут же ж є бібліотека?

- Яка бібліотека?! - продовжував репенити сувій, мабуть останні слова я проговорила вголос. - Увімкни мозок і визволи мене! І будь така ласкава перестань гупати мною об підлогу.

Розгорнула звиток втретє.

- Пробач, та не могло би ти перестати так верещати.

- Серйозно? - мовило щось. - А давай я тебе витягну з твого світу і встромлю в папірус, подивимося як ти тоді заспіваєш?

- Але ж я тебе нізвідки не витягала і тим паче ніде не закривала... Стоп, перебила я саму себе, а може це система навчання в академії так діє, в сенсі, надає помічника. І може не одна я така шокована від розмовляючих сувоїв?

- Одна! - гаркнуло щось, важко зітхаючи.- Не смій мене кидати, - попередила, на всяк випадок, роздратованим голосом істота.

- Пробач, я не спеціально, - повторила в котре. - А тепер, дуже прошу чітко і по порядку поясни мені все.

З сувою почулося лиш важке зітхання.

- Гаразд промовила істота, - я твій фамільяр, інакше кажучи дух захисник, а ти мавка. 

- А хто це? - перебила я 

- Це нечисть, якби неприємно тобі було це чути. І ... Ти мертва.

- Перепрошую?

- Тобі не почулося, ти справді мертва. 

- Але ж як це мертва, якщо я дихаю, їм, ходжу до туалету в кінці кінців? Мертві ж цього всього не роблять? І якщо ж я нечисть, то чому не кидаюся на людей?

- Згоден, - протягнуло створіння з сувою, - ти незвична нечисть, та й мавка теж не звична.

- Так може я взагалі не мавка. Чому ти так впевнений в своєму припущенні?