Глава 19

Ліві

Клуб Бормана знаходиться в серці міста у підвальному приміщенні величезного торгового центру, а вхід у нього з чорного ходу. Опинившись в коридорах пофарбованих в неонові кольори, котрі виїдають очі, радію, що нас проводять з Нілом окремо від решти гостей, що досі стоять на дворі в очікуванні поки їх по черзі пропустять. Шалений натовп з купою чоловіків приносить дискомфорт. 

Охорона проводить до кабінету Бормана, якщо його можна назвати саме так, адже місце, де він сидить знаходиться на умовному балконі за затемними склом і він спостерігає за тим, що відбувається на танцмайданчику залишаючись непомітним. Варто нам переступити поріг Борман з розкритими обіймами йде назустріч Нілу ковзнувши по мені швидким поглядом. Чоловік не вдає, що не впізнав, але й не виглядає здивованим, що я тут. 

— Яка чудова зустріч, — радісно промовляє.

Поки чоловіки вітаються перекидаючись ввічливостями, оглядаю приміщення, окрім очевидного слідкування за гостями, тут фактично можна жити, посередині стоїть шкіряний диван повернутий до скла, перед ним столик, за спиною стелажі, але не з книгами, а з різними статуетками у вигляді тварин з дикої природи. Над головами звисає явно дорога люста, котра виблискує, мов дорогоцінне каміння під сонцем. Ми не самі, у кутках стоять двоє охоронців, вони уважно слідкують за нами нагадуючи кам'яні статуї, проте я бачу, що на їхніх поясах прикріплена зброя. 

— Лівіє, — Борман робить крок і до мене, але Ніл одразу затуляє своїм тілом.

— До неї заборонено торкатись, — з лукавою усмішкою відрізає.

— Чому ж? — щиро дивується чоловік.

— Ліві — моя, — вкрадливо додає Чорний. 

— Розумію, — киває. — Що ж, Лівіє, радий вітати тебе, сідайте, — змахує рукою у напрямку дивана не вдаючись до деталей, немов пояснення Ніла цілком його влаштовує. Можливо так і є. 

Спершу Ніл саджає мене, слідом сідає сам так, щоб по центру опинився саме він. Борман розливає напої вручаючи нам склянки наповнені чимось ароматним. 

— Лівія бере участь у справах з тобою? — цікавиться Борман.

— Абсолютно. 

— Гаразд, — підморгує Нілу. — Мабуть, ти здивований, що я запросив тебе, враховуючи, що я… трохи ображався через підставу, яку ти мені влаштував, та фабрика була потрібна мені. 

— Ні, — всміхається жорстко Чорний. — Не здивований. 

Борман салютує напоєм й куштує його, слідкую за Нілом, він вдає, що теж робить перший ковток, але алкоголь просто змочує його вуста насправді. Я ж таки вирішую спробувати, всередині все тривожно стислося від напруги та ірраціонального страху, потрібно хоч якось вгамувати його, тим паче Ніл явно почувається спокійно. 

— Твій брат, Ніле, — веде далі Борман, я ж переводжу погляд в бік скла, розглядаю натовп, який на всю відривається під звуки музики, — переходить межі. Хто не згодний працювати з ним — страждає. Він викрадає людей, маніпулює, погрожує та шантажує. Але от дивина, Рижковецький, який все нейтралітет зберігав, раптом на твій бік встав, і проти Лормана повстав. Я так розумію, що зараз ти попереду, а Кирило повільно, проте програє. Хочу бути на боці переможця, — завершує чоловік. — Тому пробачаю тобі викрадення з-під носа, й пропоную партнерство. 

— І в чому ж ми можемо бути партнерами, Бормане? — погляд Ніла звужується, не сказати, що він злий, швидше суворий, чоловік, котрий знає, хто на коні зараз. — Ти був на боці Лормана.

— Я на боці грошей. І переможців. Коли всі вважали тебе мертвим, і частина кинулася працювати з Кирилом, я не робив цього. Як був за гроші, так і залишився. Все чесно.

— Вірно, — киває Чорний. 

Його рука знаходить мою, непомітно, проте я щиро вдячна йому за це, й сплітає наші пальці. Злегка стискаю його руку у відповідь. 

— То як? Я готовий надати допомогу у будь-який час проти твого брата.

— Натомість що? 

— Та фабрика. 

— Тобі так необхідно володіти меблевою фабрикою? — хитро мружиться Ніл.

— Швидше тією, хто там працює, — Борман переводит погляд на мене. — Є жінки, які змінюють твоє життя, чи не так? 

Ніл злегка напружується, відчуваю як його плечі розправляються, він майже непомітно совається прикриваючи усю мене від Бормана.

— Я віддам тобі фабрику тільки якщо знатиму точно, що та жінка, не страждатиме через тебе, — рівно промовляє. 

Борман зітхає.

— Це я тобі обіцяю. 

— Мені не потрібні обіцянки. Слідкуватиму. І, мабуть, дізнаюся у тієї жінки, що вона думає. 

— А у неї ти питав, чи хоче бути між тобою й братом? — грубо кидає Борман поглядом на мене вказуючи.

— Напиши на папері ім'я, з нею Ліві поговорить, навіть не я. І зауваж, ти сам запросив мене, — ігнорує питання. 

Борман кілька секунд вагається, але все ж пише номер на папері й ім'я, простягає мені. Обережно беру його і ховаю в кишеню джинсів. 

— Після розмови з нею я дам відповідь, — Ніл підводиться. — І Бормане, викинеш щось, я не пожалію тебе, зрозумів? 

— Не хвилюйся, Ніле, я знаю, що ти слідкуєш за мною, — відповідає з усмішкою чоловік. — Вас проведуть.

З кабінету Бормана ми виходимо тим же шляхом, що й прийшли, та опинившись на дворі біля машини Ніла, вдається видихнути з полегшенням. Мабуть, всі ці клуби, після вибуху, не сприймаються мною нормально, і ніколи не будуть. 

Сівши в машину запитую у Ніла:

— Ти справді хочеш говорити з тією жінкою? 

— Вважаєш, не потрібно? 

— А якщо вона буде проти? Якщо…

— Спокійно, Ліві, вирішуємо проблеми по черзі. Зараз це не найголовніше.

— Борман не потрібен тобі в якості союзника? 

Ніл хмикає, слідкую за тим як вправно кермує автомобілем, ми маневруємо серед інших машин в потоці плавно, ніби нам не підвладні будь-які закони фізики. 

— Не настільки, як я йому, — всміхається Чорний. 

***

Тиждень до заходу у мера минає швидко, весь цей час Ніл зайнятий справами, я ж остаточно почуваюся в його домі спокійно. Як і вперше опинившись тут, так і зараз, мені шалено імпонує інтер'єр будинку, подобається затишок з яким усе облаштоване. Здавалося б мало бути навпаки, чорні кольори повинні пригнічувати, а білі дарувати щось світле, але в реаліях мого життя виявилось інакше.