Глава 13

Ліві

Ніл вирішив, що ми все-таки залишаємося на ніч у Рижковецьких в маєтку. Нам виділили окремі спальні одна біля одної. Таїса особисто провела мене до кімнати, поки чоловіки далі вели розмову у вітальні, покоївка принесла чистий одяг для сну, рушники, халат, графин з водою й кілька книг на випадок, якщо вночі не спатиметься. Та після гарячої ванної з виглядом на море я майже одразу засинаю. 

Ранок будить криком чайок та шумом прибою, миттєво розплющую очі з подивом розуміючи, що несподівано виспалась й почуваюся доволі бадьоро. Одразу виходжу на балкон, він висить прямо над блакитною водою. Нічна гроза пішла, сьогодні небо чисте, вражає блакиттю відбиваючись у морському плесі, тихому й спокійному. 

Вхопившись пальцями за балюстраду заплющую очі, перше проміння жовтого диска торкається обличчя, примарним теплом пестить шкіру зігріваючи наче зсередини. Слухаю шум води, і чим довше вслухаюся тим більше відчуваю як всередині стає тихіше, мов думки хтось помахом чарівної палички вимкнув залишаючи мозок кришталево чистим. Спокій мирно плине в мене, втамовує підсвідомі страхи, мов спрагу водою з криниці. Ні, не забирає їх, і не дозволяє забути, швидше кладе на рани цілющий бальзам від якого агонія зменшується. 

Глибокий вдих наповнює легені посмаком моря, особливим, якому ніколи ні з чим не зрівнятись. Думки, то з'являються, то падають на дно гублячись серед сотень інших, я не вхоплююся за якусь конкретну, просто існую тут і зараз. Вітер грається з моїм волоссям, тріпоче шовковий халат пробираючись під тканину ближче до шкіри, мов руки коханця. 

Я ще ніколи не почувалася, як зараз, мов застигла на краю провалля віддаючись повністю в руки світу. Якщо він схоче, то за мить я впаду, але якщо обере втримати мене в цій реальності, то відштовхне ближче до кімнати. І це усвідомлення дарує нові відчуття свободи, геть інші від тієї про яку мрію, проте майже такі ж сильні. Мабуть, якось так почувалася та дівчина, що кинулася вниз в готелі Кирила. Мабуть, вона була не просто у відчаї, а у пеклі, хоч і вдалося вийти з нього. Мабуть, вона не знала, що робити з собою далі, як збирати уламки душі й тіла, тому стоячи на краю молила вітер штовхнути вниз. Не знаю чи послухав він її, чи вона сама зробила крок віддаючись йому на поталу, але розумію її. Відчай доводить. 

Але я не вона. 

Я не відчаї настільки.

Я маю надію.

Чайка пролітає зовсім близько пробуджуючи від стану напівбуття, розплющивши очі вглядаюся у її крила спостерігаючи як вона кидається у воду, щоб спіймати здобич, а тоді злітає назад в небо тримаючи спійману рибку. Інстинктивно повертаю голову праворуч, до балкону Ніла, але очікувано нікого там не зустрічаю. Втім, відчуття, що тільки що він був там не залишає. 

Ніл

Розмова з Рижковецьким отримала значно більший успіх, аніж розраховував. Він попросив про те, що я і так планую виконати, але отримати за це його підтримку доволі гарна щедрість, тим паче тепер ні брат, ні ті хто  з ним працює, не зможуть користуватись морем. Яким чином Альберт планує відмовляти тим, кому зазвичай не відмовляють, я не знаю, але це і не мої проблеми. Лорман зачепив Рижковецього за живе спробувавши погрозами схилити на свій бік, і я радий, що він не зміг, що провалився навіть в такому.

Ми просиділи граючи в шахи до третьої ночі водночас обговорюючи наше партнерство. Рижковецький зробив для мене велику справу даруючи змогу переправляти морем товари, я виграю чимало для справ, але не гроші цікавлять, а вплив, який це рішення дає, адже більшість конкурентів тепер змушені будуть бачити як море монополізувалося під мене. Звісно, це не надовго, коли мій брат зрештою отримає заслужене, Альберт повернеться до нейтралітету переслідуючи власні цілі, та й не багато часу я матиму, але це шанс не просто отримати в чоловікові партнера, котрий діє з власних бажань та диктує умови, а когось на кшталт друга. Якщо так станеться, то я переможу двічі.

Решту ночі, прийшовши до спальні, проводжу в напівдрімоті. В голові лунає питання Ліві: «Чому ж клацнуло?» , от тільки відповіді не маю, крім тієї, котра по суті й відповідю не є: «Він перетнув межу». Лорман постійно її перетинає, всі роки я дозволяв йому.  Так, псував його життя, але ніколи не заходив настільки далеко у своїй війні. Дарма. Потрібно було відрізати все гострим ножем одразу, не бути таким розмазнею, не думати, що ми все-таки сім'я, хай дивна, поламана. У висновку через мене постраждало багато людей. 

Світанок проникає крізь скляні двері до кімнати ковзаючи першими променями сонця по стінах. Відкинувши ковдру виходжу на балкон, море й небеса зливаються майже в одне ціле, однакові зовні, але якщо придивитись — шалено різні. Кожне приховує в глибинах таємниці не пізнані досі людьми. Кожне здатне знищити за бажання, або ж, подарувати свою милість. Крик чайок дивним чином переносить в іншу реальність, спокійну й незалежну від світових перипетій, цим птахам байдуже на все, що відбувається за межами їхньої досяжності, вони існують тут і зараз, готові кинутись в море за здобиччю будь-якої миті. 

На свій балкон виходить Ліві, тихо, мов мишка, що боїться бути спійманою, шовковий халат кольору слонової кістки тріпоче під легкими поривами морського бризу, волосся розвівається довкола ніжного й витонченого обличчя. Вона вхоплюється руками за балюстраду і заплющує очі зустрічаючи сонце, мов коханого чоловіка. Подих перехоплює, в грудях все стискається вперше за всі роки мого життя. Навіть з нареченою я не відчував подібного дивлячись на неї. А зараз… щось дивне обхопило душу й не відпускає. 

Я винен в тому, яка вона зараз тиха. Я змусив її терпіти тижнями Лормана, мучитись в його будинку, страждати щоночі і щодня. Я грав з її життям поставивши ставку на власне его, на бажання вкотре принизити Кирила. Я дійсно монстр. Брут й Саган мали рацію, діючи проти брата є всі причини думати, що стаю таким же як він, й наш батько.