Глава 3

Ніл

Мій “Зимовий замок” потопає у тінях та снігових кучугурах, поки в цей же час моє шатро виблискує казковим сяйвом. Шалено дратує, що Кирило взагалі користується всім моїм, ніби має на це право, але поки я терплю. Приниження, яке він відчує згодом, і біль, вартуватимуть моєї люті зараз. 

Слідкую за гостями в шатрі розглядаючи кожного, моє обличчя приховане під маскою, чорний костюм ніяким чином не видає хто я. Ніхто й уваги не звертає на скрипаля у віддалені, під гірляндами у формі зірок. Нарешті всередину заходять Лорман та Ліві, внутрішнє одразу напружуюся, не повинен, але тіло кричить від бажання підійти до них, ні… до неї. 

Ліві в своїй синій сукні має вигляд мистецтва, яке в жодному разі не можна чіпати. Здається вона схудла, а ще, я точно впевнений, що її погляд раніше сяяв, а тепер став темним та втомленим. Лорман майже одразу відправляє дівчину за рояль, в цей же час до нього мчить Неоніла. Скептично цокаю язиком, меру вартувало би слідкувати за донькою, зв'язок з Кирилом не зробить його сильнішим. 

Ліві починає грати, спершу я вслухаюся в кожну ноту, а тоді підхплюю її мелодію підіграючи на скрипці. Атмосфера в шатрі змінюється, гості замовкають та зупиняють розмови, в цю ж мить дах мого шатра відкривається й зі спеціальних пушок на Ліві починає падати штучний сніг. Кидаю погляд на брата поки встаю біля рояля продовжуючи грати з нею, він розгублений, адже не знав про те, що подібне можливе. Звісно, не він же замовляв це шатро для особливих подій. 

Ліві розплющує очі здивовано оглядаючи сніг з темного неба, її очі на мить спалахують щастям, ніби вона забуває де знаходиться. Ніжне обличчя розслабляється нарешті, вуста вигинаються в ледь помітній усмішці. Помічаю як напруга йде з худеньких плечей й усміхаюся. 

“Це мій подарунок тобі, Ліві”, — подумки кажу. 

В цю ж мить вона дивиться на мене, усвідомлення спалахує блискавкою на її обличчі, вона смикається, але ми продовжуємо грати. Ліві швидко дихає, страх та надія змішуються в одне ціле. 

Коли ми закінчуємо я швидко зникаю серед натовпу залишаючи шатро. Йду до будівлі в тінях, Ліві поки не повинна знати, що це я, не факт, що не бовкне про це брату, і тоді не буде ефекту несподіванки згодом. 

Опинившись майже біля “Замку”, зупиняюся, помічаю обриси тіла, що рухаються в тінях йдучи практично по моїх слідах. Відганяю дивний укол болю в грудях, він точно не стосується жалю, що це дівча шукає мене потопаючи туфельками у сніговому килимі.  Вона блукає деякий час, зрештою, втративши надію, повертається до шатра, а я ховаюся за двері будівлі обережно кладучи мамину скрипку до футляра. 

***

Через два тижні Брут повідомляє, що Ліві тримають у підвалі, там же, де й мене, а Ден, той самий, який здивував, коли зв'язався зі мною і попросив допомогти дівчині, побитий до напівсмерті. Ми з Саганом сидимо знову в кабінеті, друг перед цим розповів, що мер та кілька моїх колишніх партнерів все-таки погодилися працювати з Лорманом, а ті, хто відмовляються, отримують листи з погрозами. Мій брат тисне на кожного через їхню слабкість використовуючи мої методи, от тільки він не має інформації про кожного, як я, він діє в сліпу керуючись їхніми привʼязаностями про які він знає. А ще цей виродок почав змінювати інтер'єри деяких моїх приміщень, котрі вже вважає своїми здираючи стіни до бетону або цегли й викидаючи все, що придбав я. 

— Ти будеш з цим щось робити? — Брут сідає біля Сагана. — Навіть Борман, який не знає, що ти живий, який керується тільки бажанням збагатитись, сказав Дімі, що це занадто.

— Борману відомо про дії мого брата? — вигинаю брови відкидаючись на спинку крісла. Шрами на спині й грудях досі ниють, хоч і практично все зажило.

— Я пустив чутки, — кидає Саган, — як і випадку твоєї смерті. Він переходить межі. Минулого тижня Лорман погрожував малій дитині Рижковецьких, вони ніколи не були за тебе, але працювали з тобою по морю завжди.

— Я знаю хто такі Рижковецькі, — обриваю його. — Гаразд, — зціпивши зуби промовляю, — Брут повідомить Ліві, що скоро її заберуть. Скажи їй, що вона вишенька на тортику і нехай буде готова. Мабуть, я мав би відповісти на її повідомлення відправлене з телефону який дав їй, але побоявся, що брат його знайде. 

— Вважай виконано, — Брут майже одразу йде. 

— Я влаштую захід для укладення нових зв'язків, — кидає Саган, — запрошу Ліві знову удаючи, що чутки не моя робота, — всміхається. —  Проведемо все в готелі Кирила, він дуже любить той свій інтер'єр в золоті. Зʼявишся, забереш Ліві, покажеш, що ти живий, поставиш його на коліна перед усіма. Він втратить те, що міг отримати, й те, що надбав. 

— Саме так, — кидаю глухо. — Він повинен втратити все.