Глава 1

Ніл

Кожний удар супроводжується болем, він розриває свідомість, трощить думки, принаймні ті залишки, що досі тримаються в голові. Я абстрагуюсь в перерві між ударами, але знаю — моя спина та груди перетворились на щось потворне. Подекуди сміюсь, особливо, коли мій брат спостерігає за моїм побиттям, той самий, старший, який за словами батька мав би стати мені вірним другом та соратником в усіх справах. Принаймні так він сказав, коли привів мене вперше до себе додому, до своєї другої сім'ї. 

— Що, Ніле, тепер ти не такий крутий? — насмішливо лунає голос Кирила, поки його людина робить всю брудну роботу. 

Мої руки розведені в різні сторони, зап'ястя натерли кайдани,прикуті до стіни підвалу ланцюгами. Підіймаю голову вглядаючись в Лора. Він задоволений, переможна посмішка виблискує на обличчі демонструючи перевагу. 

— Вона у мене, Ніле, — продовжує. — Прямо над тобою, вище на два поверхи, її кімната. 

Я лише вигинаю байдуже брови демонструючи абсолютну незворушність. Брат вже встиг похвалитись, що забрав Ліві, її матір, та мою людину з лікарні до себе. Встиг розповісти, що став першим у Ліві, що отримав бажане, поки я намагався залишити її на десерт. Він вважає, що я би торкнувся її, що поліз би в її душу, до її тіла проти волі, як він. Втім, це його право, може думати, що завгодно. Я вдаю, що мені чхати на неї, що вона просто засіб для помсти йому, іграшка, яку я хочу забрати собі з бажання помучити старшого брата. 

Направду, я й сам не знаю, що відчуваю до Ліві. Симпатію? Жаль? Справедливе бажання не дати цій дівчині згинути, як попередній? 

— Сьогодні я знову прийду до неї вночі. Сьогодні вона відчує, що таке справжній чоловік. 

— Мабуть, приємно вважати себе сильним, коли маєш перевагу над слабкими, — хмикаю.

Лор змахує головою й новий удар приходиться по моїх руках. Відчуття печіння та болю змішуються в одне темне ціле. Я тримаю погляд на братові, зосередився на карих очах стиснувши зуби. 

— Тоді ти слабкий, братику, — відрізає Лоре.

— Так, Лоре, вважай, що я слабкий.

— Але це ти у моїх руках, не навпаки. Твої дії дещо зіпсували мої дні, але глянь, Ніле, ти спалив мій готель, а я підірвав твою будівлю. Ти вирішив, що забрав інвесторів, а я купив твою землю за чотири дні, що ти провів з Лівією. Ти гадав, що зрив поставки меблів зіпсує все, а мій клуб працює. Хто програв насправді, га? — хмикає. 

— Мабуть, я, — спокійно вимовляю.

— Саме так. Побудь з цією думкою ніч, поки я буду там, — вказує пальцями на стелю. 

Він йде, його людина теж, пепередньо виливши на мене воду, щоб холод сильніше пронизував тіло наскрізь. Залишившись в темряві й тиші намагаюся не думати про те, що зараз переживає Ліві, бо попри дивну суміш емоцій до цієї дівчини, я точно знаю, що мені не подобається її становище зараз. Я вирішив зробити її засобом для покарання Лора, подумав, що вона ідеально підійде, враховуючи його нездорову одержимість новою забавкою, але здається і сам перетнув межу відтягуючи момент. Я мав би забрати її ще при першій зустрічі, коли Лор зірвав мою угоду, або тоді, коли зрозумів, що він б'є її, або тоді, коли вона чотири дні провела у мене поводячись тихіше за мишку. Мав би, та не зробив. Я грав її життям, як і Лор. Я вирішив, що вона мій козир, особливо, коли Ліві захотіла допомогти заради власної свободи, коли повірила в мене та мою силу шукаючи хоч якийсь вихід з полону Лормана. Гадав, дістане щось цікаве на брата, зрештою, саме доступа до його документів та будинку я не мав… 

У висновку, я зробив всі кроки до того, щоб цю дівчину тепер мучили щоночі. 

Мені ніколи не забути попередньої полонянки Лормана, бідолашна, він довів її моральний стан до межі, коли вона вже бувши вільною, все одно не змогла жити. З цих причин вона пішла у його готель, з цих причин вона загинула кинувшись вниз, щоб Лорман зрозумів, що він робить з людьми. Втім, мій брат навіть не звернув уваги на свою колишню річ. Йому завжди було чхати на інших, крім себе, від самого дитинства.

***

Кілька діб мене не чіпають. Я ж психую, бо й так затримався на довго в цій дірі. Сьогодні вночі здалося, що чую крики Лівії, можливо мозок просто знущається з мене, та я був певен, що це її голос відчайдушно молить дати спокій. Мені потрібно, щоб мої люди терміново витягли мене, зрештою, за що я їм плачу? Особливо тим, що втираються в довіру брату та іншим конкурентам! 

Чергова нова ніч починається з візиту Лора, він заходить до підвалу оглядаючи моє оніміле тіло із задоволенням, його сорочка розстібнута та зім'ята, пояс штанів звисає брязкаючи в повітрі. 

— Вгадай де я був, — усміхається, підходить до мене впритул зазираючи в очі. Потім бере пляшку води й починає вливати у мою горлянку. — Спрага мучить? Я допоможу братику. 

— Здається, — випльовую воду в його обличчя, — там, де ти був, тебе ненавидять, — хмикаю всміхаючись.

Кирило завдає удару, але це ляпас, ніби він дівчисько. 

— Звикне.

— До гидкого не звикають, — фиркаю.

Лор обливає мене залишками води.

— Вважаєш, я гидкий? — відходить на кілька кроків й повертається спиною.— Але мене обрав тато, як нащадка. Я отримав все, а ти — нічого. 

— Це єдине твоє досягнення, братику, — сухо вимовляю.

— Вважаєш, ти кращий, бо сам піднявся?

— Вважаю, я кращий, бо якби ти прийшов до мене з проханням допомогти почати справу, я би не відмовив брату. 

— І це причина, через яку ти почав війну? — повертається обличчям.

— Ні. Частина твого багатства це вклад моєї мами, воно моє! 

— Було.

— Завжди буде.

Кирило сідає на стільчик переді мною засліплюючи кемпінговим ліхтарем. В підвалі тихо, навіть занадто, чую власне серцебиття, як шумить моя кров, як скрипить дім від вітру за його стінами, а потім…кроки. Напружуюся, навряд це Ліві чи хтось з людей брата, швидше за все це нарешті… мої.