23:54....
А я дзвоню в дзвінок татової квартири .. Чому так пізно? Просто я гуляла по місту, плакала, думала..
Двері відчиняє батько, який видно шей не збирався лягати спати. Я геть не здивована, адже він через роботу завжди пізно лягав і рано вставав...
-Даша? Донечко що ти тут робиш? Що з тобою.?
Ах... Зовсім забула.. Очі заплакані. Потрібно тепер розповідати батьку правду, бо "тато я просто сумувала за тобою і вирішила в тебе пожити" вже не прокатить..
-Можна зайти?
-Звісно донечко заходь скоріше і розповідай що сталось!
Я зайшла. Зняла взуття та куртку і пройшла в кімнату..
-Ну... Розповідай.
-Тату!- Я розплакалась підбігла і обійняла його.
-Ну,ну, ну заспокойся.
-Твто, чому все так? Чому це саме зі мною завжди стається?...
Я йому все розповіла, він хвилини 3 мовчав а потім сказав.
-Доню, так буває. Люди сваряться і йдуть геть люблячи один одного. Я знаю Артур тебе любить як і я люблю твою маму. Але інколи потрібен час, щоб переосмислити... Переосилити СЕБЕ САМОГО. Йому потрібен час, як і твоїй мамі.. Зрозумій його теж. Пройде час і він повернеться... Або ні... Ти не знаєш що буде завтра. Тому просто чекай і дай йому час і а те щоб подумати,згадати,сказати..
Ми з ним ще трохи поговорили і я пішла в свою кімнату спати. Ну тобто в татову. Просто він знімає однокімнатну квартиру тому сам ліг у вітальній, а мені сказав іти до нього в кімнату.
На наступний день я в школу не пішла, як і наступну неділю. В понеділок я зрозуміла що потрібно піти туди, тому що вічно я ховатись не можу..
За цей час Ліза пару разів приходила до мене. Розповідала що Артур сам не свій, а Тимур дуже переживає за нього. Все таки я рада що в мене є сестра, яка не відвернулась і підтримала мене. Також вона добре спілкується з татом. Мамі ми нічого не кажемо, і думаю що не скажемо, тому що їй і так зараз важко.. І я навіть пару разів чула як тато з мамою говорять по телефону а це просто чудово!
Вівторок:
Я доходжу до школи... Я вже бачу Лізу яка чекає мене біля парадного входу..
-Привіт!
-Привіт Ліз. Ну як там Артур?..
-... Ну як сказати... Так само як і ти...
-Тобто?
-Тобто на обличчі жодної емоції! І ще виявляється він в Тимура питав чи він знає де ти і чому тебе немає в школі.
-Навіть не знаю чи це добре, чи погано...
-Ну звісно ж добре. . . Все буде добре! Пішли!
Ми зайшли в клас і я побачила його... Він навіть не побачив нас а я просто стояла і дивилась на нього вже хвилину. І .. Він відчув цей погляд і підняв очі... Свої неймовірно сірі красиві очі.. Десь секунд 30 ми дивились один на одного аж поки не продзвенів дзвінок. Я не знала кудисісти адже Ліза з Тимуром а нікого немає тільки біля Артура та Іллі.. Тому переосилюючи себе я сіла поряд з Іллею. На що сам Ілля,Артур, Ліза, Тимур і я сама дуже здивувались.. Ну а що ще робити?
-Воу.. Нарешті ти зробила уміла що я кращий!
-Просто мовчи.-Роздратовано сказала я..
Всі інші уроки Ілля до мене приставав, а Артур стримуючи кулак на це дивився.
Після уроків я вирішила не чекати Лізу адже вонайшла додому з Тимуром і Артуром... Ну так думала я..
Вийшовши зі школи мене хтось схватив за плече.
Я повернулась і побачила його.... Артура. Ми дивились один одному в очі. Боже які ж в нього очі...
-Потрібно поговорити.-Сказав Він.
-Про що?
-Сама знаєш .
-Пішли.
І повній тиші ми дійшли до парку недалеко від будинку де ми жили з Артуром... Де ми з ним часто гуляли..
-Я дуже багато думав, і зрозумів що я не можу тебе відпустити.
-Я теж.
-Я намагаюсь пересилити себе але розумію, що ти знову сожег просто чогось мені не сказати!
-Я зрозуміла свою помилку, і я не буду так більше робити, я просто боялась.. Втратити тебе.
-Так ти це майже зробила!
-Я розумію тіебе так зрозумій і ти мене!
-Ах це значить я тебе не розумію, так?!
-Так!
І ми поцілуались. Завжди дивувалась як сварка переростає в нестримне бажання цілувати один одного..
Коли ми відсторонилась один від одного, то зрозуміли що не хочемо втрачати один одного через якусь недоговоряну інформацію... Потрібно це пережити і бути разом.