Глава 4.

Коли ці слова почули батьки Артура, вони відразу піднялись і побігли до вхідних дверей.

-Синку! Любий! Як же ми скучали!- прокричала Міла Артемівна.

-Ну привіт, як добрався? Ми дуже хвилювались чому ти не сказав що саме сьогодні приїжджаєш?

-Так стоп.. ви мене всі зараз задушете дайте я на брата спочатку подивлюсь, а то й обійняти не встиг!- промовив хлопець з приємним голосом.

Вони обнялись з братом, і Артур запропонував піти на кухню шоб познайомити хлопця зі мною та моїми батьками.

-Заходь, і так це Даша...

Та не встиг Артур більш нічого сказать як хлопець перебив його і сказав

-Твоя дівчина? О дуже приємно познайомитись-Підійшов до мене та поцілував мою руку.

-Емм... Ні я не його дівчина, ми просто знімаємо разом квартиру...

-Ааа ну тоді вибачайте просто в мого брата так очі світяться наче він закоханий!- хитро усміхнувся і подивився на Артура хлопець..

-Так не кажи дурниць!-трохи розлюченим і сором'язливим тоном сказав Артур..

Дурниць? Чому дурниць? Невже він не баче мене в ролі своєї дівчини... Так стоп чому я про це думаю? Знову .. Так Даша заспокойся, ти давно вже вирішила що кохання не існує це просто привичка і все! Я не створена для любові і відносин!-По сто разів в себе в голові я прокручувала ці слова..

-А це Михайло Володимирович і Майя Сергіївна, батьки Даші.

Хлопець привітався поцілував руку моїй мамі і сказав.

-Я Тимур СТАРШИЙ брат Артура- зробивши акцент на слові старший він продовжив говорити

-Доречі мені здається чи я вже десь вас бачив?

-Ох диви Боря а старший син пам'ятає! Хоть хтось в цьому домі нас пам'ятає!- Сміючись сказав мій тато.

-Всього на 17 хвилин старший-підкреслив Артур.

-Ой брат не починай оце, старший значить старший!- легенько пихнувши в плече Артура та сміючись сказав Тимур.

-Ой що це я бачу? Щось ти не такий веселий, ти ж знаєш я завжди знаю коли ти смієшся через силу! Що вже знову сталось?- сказав Артур до брата.

-Та там з Лізою посварився...

-Знову? Ой братан щось мені це не подобається...

-Та ну не кажи дурниць все буде добре вона просто як завжди образилась на щось зовсім не важливе!

-Ну да, ну да.. Зовсім не важливе це те що ти фліртуєш з усіма підряд?-Хитро усміхнувшись і стукнувши по плечі брата сказав Артур.

-Брат не будь Лізою, не починай мені моралі читати, ти ж знаєш що я Лізу більше всього на світі люблю!

-Та знаю я, знаю, просто старайся хоча б при ній не фліртувати з іншими дівчатами.

Ця розмова відбувалась коли батьки пішли дивитись як ми облаштували кімнати, і я сиділа і слухала як брати говорили про якусь Лізу і вирішила спитати.

-Я звісно вибачаюсь що влізаю у вашу братську розмову, але хто така Ліза?

-О Ліза це найпрекрасніша дівчина з усіх кого я знаю!-говорив Тимур.

-О молодець брат от саме це ти скажеш щераз, тільки вже коли будеш вибачаться перед Лізою.Так Ліза це дівчина Тимура, наша з ним однокласниця, та моя дуже близька подруга! 

-А чому Тимур не ходив у школу? Бо коли ти відчинив йому двері ти сказав що ви багато місяців не бачились..

-Та це все через його дурні змагання з футболу, ми виграли змагання і всій команді подарували подорож до Барселони на неділю, але так як я тоді захворів тому не полетів туди, а мій братик там умудрився якось зламати ногу і тому лежав в Барселонській лікарні, до нього кожну неділю літали батьки але мене з собою брали лише два рази на початку лютого, а потім почались екзамини, пошуки квартири я знову захворів на початку весни і це перший раз за 2 місяці ми побачились і мій брат нарешті вже завтра піде в школу! Доречі братик ти знаєш, що Даша думає про те, щоб перейти в нашу школу!

-О Даша та це ж прекрасна ідея! Не бійся переходь до нашої школи в любому випадку ми тебе підтримаємо, і думаю ви з Лізою здружетесь!

-Доню ти думаєш переходити в іншу школу- здивовано спитав тато вийшовши з моєї кімнати.

-Емм... Так тату! Ти ж і сам обіцяв що наступного року я буду вчитись в другому місці! І я обрала що буду вчитись з Артуром у 87 школі, умови там прекрасні.

-Міша, доречі так Даша права умови там на вищому рівні , хіба ж це погано що наші діти будуть вчитись в одному класі?!- вийшовши з кімнати сказала Міла Артемівна.

-Ну добре я ще поїду подивлюсь на ту школу поговорю з директором, і на останньому дзвінку заберу твої документи зі школи-впевненно сказав тато.