Глава 2.

Був ранок неділі я спокійно спала аж тут задзвонив будильник -мабуть забула відключити його - подумала я. О боже 8:00 неділя а я не сплю, ну чому я забула вимкнути цей будильник! -Говорила я сама до себе. Як тут почула стук в двері.

-Входь -сказала я

-Я тут почув голос з твоєї кімнати, і вирішив що ти вже прокинулась тому  добрий ранок.- весело сказав Артур

-І тобі добрий ранок.

-Я там приготував омлет, іди снідай.

-Я могла сама приготувати сніданок якось не зручно, та й зранку я не їм, але всеодно дякую.

-Та перестань ми ж сусіди тому приготувати сніданок для мене зовсім не важко, а про те що ти зранку не їсиш я тепер буду знати, доречі впевненений що я не перший хто тобі це каже, але ти не правильно робиш що не їсиш зранку

-Бо сніданок це головний прийом їжі!- Заговорили ми з ним в один голос і розсміялись.

-Так  це правда батьки мені часто говорять ці слова- розсміявшись сказала я.

-Доречі ми ж про один одного майже нічого не знаємо давай розповідай.- сказав Артур

-Ну що тобі розповідати, я Білова Дарья Михайлівна, 16 років вчусь в 65 школі в 10 класі-розсміявшись сказала я.

-Ну розкажи ще щось цікаве там про подруг, хлопця якщо він є- просив хлопець.

-Та які там подруги, в мене була вже "найкраща" подруга якій я все розповідала, а потім виявилось що вона дружить зі мною заради популярності і вигоди, бо все докладала журналістам,а хлопець.. хлопця в мене з недавніх пір теж немає-невпевненно сказала я тому що не хотіла торкатися цієї теми.

-Почекай ти  сказала Білова, це твій батько займається нафтою так же ?

-Так тому я не довіряю нікому бо мого батька чомусь всі знають і дружать заради вигоди.

-Мені теж не довіряєш?- запитав Артур.

-Ну я тебе знаю лише неділю, так а тепер давай про себе розповідай-перевела різко тему бо вже не хотіла щось говорити, я й сама не знала довіряю я йому чи ні...

-Ну я Кравецький Артур Борисович теж 16 років закінчую 10 клас у 87 школі, є кращий друг ну тобто брат Тиумр йому теж 16, дівчини теж не має

-Так тепер почекай в мене 2 питання ти Кравецький??? Твій батько Кравецький Борис Захарович колишній тренер футбольної команди, теперішній власник Мані банку? 

-Так це він тому ти тепер не одна, зі мною теж багато разів дружили тільки через мого батька.Тепер давай своє друге питання.

-А тебе що брат близнюк, бо якщо вам двом 16 виходить десь в Києві є ще один такий...

Тут мене перебив Артур і сказав 

-Такий красивий хлопець як я? - сказав і засміявся.

Ні ну він що ненормальний, я ж зовсім інше хотіла сказати, а може й те саме, господи як же ж соромно...

-Ні то не мій брат близнюк.-сказав хлопець.

-Тоді що двоюрідний брат?

-Ні це мій рідний брат але ми не близнюки, ну ми звісно схожі один на одного але водночас зовсім різні.

-Ну тепер зрозуміло-Сказала здивованим голосом я.

-Так ми вже тут годину сидимо пішли їсти - сказав хлопець і повів мене на кухню. Ми їли веселились, говорили, мені було з ним легко. Не давала спокою тільки думка про те що весняні канікули скінчились і 15 квітня тобто завтра потрібно йти в школу, яку я зовсім не любила.

Понеділок 7:00 дзвонить будильник.

-Ох знову цей звук ненавиджу його!-Сонним голосом сказала я вимикаючи будильник.

Я нарешті встала, пішла до ванної кімнати, вмилась, почистила зуби, зайшла в гардероб, хвилин 8 думала що одягнути та мій вибір впав на білу блузку обтягующу спідницю в клітинку чорні колготи та білі кросівки. Я вийшла з кімнати та побачила Артура який спокійно пив чай.

-Гарно виглядаєш- сказав хлопець.

-Дякую ти теж.

Хлопець посміхнувся. Він був вдягнений і справді дуже красиво біла футболка з якимось малюнком джинсовка,  порвані джинси та білі кеди. 

-Тебе підвезти до школи?- запитав Артур.

-Та тобі напевно важко буде наші школи далеко один від одного, ще запізнешся.

-Ну не факт що я запізнюсь, а якщо і запізнюсь нічого страшного, мені нічого не буде такщо поїхали.

-Він поставив чашку та пішов вперед, до вхідних дверей я підійшла до нього витягла з шафи піджак який був такий самий як моя спідниця, він допоміг мені його одягти, і ми вийшли. Надворі ми підійшли до чорного Джипу з тонованими вікнами він виглядав дійсно класно, Артур відчинив мені двері я сіла і ми поїхали, на годиннику було 7:54 а ми стояли в пробці,я хвилювалась що через мене Артур запізниця в школу, але він заспокіював мене, що нічого страшного і головне щоб я не запізнилась, у 8:06 я під'їхала до школи він підійшов відчинив мені двері всі були шоковані адже раніше мене привозив батько, а так як наша школа любить всіх обговорювати багато хто почав робити фото.

-А тебе завжди в школі всі були такими так сказати допитливими-Запитав Артур даючи мені руку щоб я вийшла з машини.

-Так. Нажаль завжди і саме тому я це мій останній місяць в цій школі, літом ми знайдемо нову.

-О це класно підеш в мою школу, будемо однокласниками!

-Я обов'язково про це подумаю- сказала радісним та водночас сором'язливим голосом я.

Я зайшла в шкільне подвір'я, і на мене одразу налетіли всі кого я знаю і не знаю, всі вони питали чи то їм не здалось що то був Артур Кравецький, я звісно ж мовчала.

День у школі пройшов нормально, ну як для мене він завжди так проходить, я завжди сама у школі, і мене це інколи трохи лякає. З школи мене теж забрав Артур і всі знову робили фото коли його бачили, якщо чесно мені було соромно за тих людей які навчаюця в цій школі, та що там навіть вчителі фотографували це. Ми приїхали додому і вже в інтернеті були наші фотографії до нас подзвонили батьки і сказали що зараз приїдуть.

-Артур звонила мама сказала що вони з татом через пів години приїдуть.

-Стривай мій батько мені щвонив і теж сказав що через хвилин 20-25 вони будуть тут-здивованим голосом сказав Артур.

Ми стояли здивовані і не знали що робити в холодильнику нічого не було, Артур швидко побіг до найближчого магазину взяти хоча кави з круасанами. Я думала про те що зараз познайомлюсь з його батьками, а найголовніше познайомлю його батьків з своїми батьками, таке відчуття наче ми зустрічаємось і я хвилююсь перед знайомством з його батьками -подумала я і відразу ж зрозуміла що хвилюватися не має за що всеодно ж це мало ствтися, і його батьки так само як і мої мають повне право сюди приїжджати коли захочуть.