Розділ 17 (Герман)

Вийшовши з душу, витираючись по дорозі до спальні рушником, я почув дзвінок у двері. Кинувши погляд на годинник, який показав о пів на дев’яту вечора, я трохи здивувався. Гостей точно не мало бути, а якби приїхали батьки, то вони б відчинили квартиру своїм ключем. 

По-хорошому варто було б одягнутися, бо на мені зараз тільки низько пов’язаний рушник на косих м’язах. Але наполегливий непроханий гість так і продовжував дзвонити у двері. Тому довелося відчиняти мало не голяка.

— Яро? — не знаю хто був більше збентежений: я чи Ярослава, яка не знала куди діти погляд. — Щось трапилося? 

— А має щось трапитися, щоб я могла до тебе приїхати?

— Ні, я просто приємно здивований, — пропускаю жінку всередину і зачиняю за нею двері. Оце так сюрприз у мене сьогодні. 

— Я їхала з офісу і вирішила завезти тобі твої результати, — посмішка з’являється на обличчі на намагання Яри виправдати свій візит.

— Вперше чую, щоб викладачі привозили студентам результати. Це таке нове впровадження від Міністерства освіти? 

— Який ти дотепний, — Яра закочує очі й намагається стукнути мене кулачком, який я перехоплюю у повітрі й притискаю до своїх грудей. — Що ти робиш? 

— Відчуваєш як воно тріпоче? Тільки від однієї твоєї появи.

Ярослава ніби заворожена розтискає кулак і ставить долоню там, де серце стурбовано б’ється. Мене криє як від дотику, так і від контрасту температури. Але жінку це не обходить. Вона опускає зацікавлений погляд на мій торс і починає повільно спускати руку, аж до самого пупка.

— Що ти робиш? — тепер моя черга запитувати це.

Всередині все стискається від вигляду довгих червоних нігтів, які за бажання, після себе можуть залишити глибокі смужки на тілі. І я б хотів їх побачити на собі, хотів би відчути дискомфорт, який би нагадував про нашу близькість з Ярою. 

— Ти провокував мене на парі, зараз я провокую тебе, — Яра хоче опустити руку трохи нижче, до смужки волосся, що заходить під рушник, але я не даю їй цього зробити.

— Граєшся з вогнем, — понизивши голос від збудження, попереджаю я.

Настрій Яри мені сподобався. Тому, не зволікаючи, я міняю нас місцями й притискаю жінку до стіни. Вона тихо видихає від зміни становища та того, що я над нею загрозливо нависаю.

— І що далі? — тихий шепіт приємно лоскоче шкіру. 

— Який бал у мене за тест? 

— Найвищий, — на почуте я тільки задоволено посміхаюся.

— Тоді я заслуговую знати про те, що відбувалося в тебе в голові, коли ти читала мої повідомлення. 

Ярослава здригається і підіймає на мене розгублений погляд. Чомусь я впевнений, що їй є що сказати, але вона знову бореться з собою. Тому я нахиляю голову нижче і шепочу в її червоне вушко: “Я готовий хоч зараз виконати все, що ти забажаєш. Але спочатку озвуч це”.

— Я думала про те, як це відчувати твої поцілунки на собі. Чи вони б залишали після себе сліди?

Щоб перевірити здогадку Яри я нахиляюся і залишаю маленький поцілунок на її щоці. Жінка ціпеніє і міцніше стискає мої плечі. Я ж починаю спускатися нижче, цілуючи лінію щелепи та легко прикушуючи чутливе місце на шиї. 

— Що ще ти уявляла? — запитую, не відриваючись від тоненької шийки, що зводить мене з розуму. 

Я стільки років мріяв доторкнутися до Яри, що зараз мало не божеволію від вседозволеності. Ця жінка єдина, перед ким я хочу впасти на коліна і віддати всю владу над собою. Що б вона не попросила, я виконаю. Будь-як бажання, будь-яка втіха буде в неї. Бо я надто безсилий, щоб чинити опір. 

— Як ти цілуєш мене, не шкодуючи своєї любові. Хочу її відчути, — з придихом зізнається Яра. 

— Ти впевнена? 

— Зроби це зараз так, як хотів п’ять років тому. Я тут, у твоїх руках… 

У мені бурлила пристрасть та бажання, але нахилившись для поцілунку, я дозволив вийти назовні тільки нищівній ніжності. Тільки вона заслуговує бути присутньою у цей інтимний момент, який я не забуду до кінця життя. Скільки ж я мріяв, скільки уявляв. Моя віра була сильнішою за всі сумніви й за це я отримую найбільшу винагороду. 

Яра прикриває очі та розслабляє губи. Я бачу те, що вона готова до поцілунку і насолоджуюся цим. Цей день настав.

Я невагомо торкаюся верхньої губи Ярослави й посміхаюся на те, як вона лине за повноцінним поцілунком. Їй мало дихання губами в губи, вона, як і я, хоче більшого. Тому я цілую по-справжньому, вкладаючи всю свою любов, яка йшла нога в ногу зі мною крізь роки. 

Ми сильні, ми пройшли цей шлях. І винагородою є жінка, що так відчайдушно відповідає мені на поцілунок. Це зносить дах, змушує відчути шалений прилив збудження, яке не приховати за рушником. Мені ніяково, що Ярослава може його помітили, але водночас я хочу, щоб вона знала про те, як сильно впливає на мене. 

— Германе…, — шепоче Яра, коли я розриваю наш поцілунок. В її очах читається захват і водночас розчарування, що я так швидко завершив цю солодку мить. 

— Мені потрібно одягнутися і трохи оговтатися. Я відчуваю, як все важче стає тримати контроль.