Розділ 11 (Герман)

— Ти знову, якийсь напружений. Щось трапилося? — стурбованість у чужому голосі ще більше мене дезорієнтувала.

Хвилин двадцять тому ми з Алісою приїхали до кафе, де я вирішив з нею відверто поговорити. Та як виявилося, це не так просто зробити. Які б слова я не підбирав у голові, вони все одно ранять дівчину.  Я це розумію, адже сам був на її місці. 

Побачення з Ярою остаточно довело мені, що відступати я не буду. Ця жінка стане моєю. Нікого іншого я не хочу бачити біля себе. А тому варто закінчити стосунки, які не матимуть майбутнього. 

— Алісо, – я беру руку дівчини у свою, щоб переплести наші пальці, — ця розмова мала відбутися раніше, але я ніяк не міг зібратися з духом. 

— Герман, мене лякає твій винуватий вираз обличчя. Що таке? — я тільки міцніше стискаю чужі пальці.

— Ти неймовірна дівчина. Знаєш, я не один раз думав про те, що не заслуговую бути поруч з тобою. З такою гарною, освіченою, цікавою та дуже доброю, — говорити стає важче, а тому я роблю паузу. 

— Германе, мені не подобається тон, яким звучать ці слова. Тільки не говори, що…, — у погляді Аліси так і читається усвідомлення. Вона намагається забрати руку, але я цього не даю. Натомість великим пальцем погладжую ніжну шкіру. 

— Мені дуже пощастило. Ти була моєю опорою та підтримкою ще зі школи. А останніх два роки подарувала стільки любові, що й уявити важко. 

— Бо ти на неї заслуговуєш, — по щоці Аліси тече сльоза, яку вона поспіхом стирає вільною рукою. 

Серце крається від цього всього. Я відчуваю себе останнім покидьком, але по-іншому вчинити не можу. Аліса не заслуговує брехні. Не заслуговує того, щоб я дивився на неї, а бачив зовсім іншу жінку. Ту, яка являється мені у снах. 

— Ні, не заслуговую. Я не заслуговую ні тебе, ні твоєї любові. Бо у замін я нічого не можу дати. 

— Я нічого ж не вимагаю від тебе, Германе. Мені достатньо того, що ти зі мною. Більшого й не треба.

Боже, настільки ми з Алісою схожі. Мені від Яри також нічого не потрібно. Хай вона не кричить на кожному кроці про кохання до мене, хай вона й подібного не відчуває, але мені достатньо того, що вона поруч. Сама її присутність у моєму житті, наповнює його сенсом. 

— Я не з тобою, Алісо. Навіть зараз. Хоч фізично сиджу поруч, але думками я з іншою жінкою. З тією, котру люблю вже десять років. 

Відчайдушний схлип лунає в стінах кафе. Аліса таки забирає свою руку і притуляє її до рота, щоб заглушити плач. Я ж відчуваю себе останнім виродком за те, що роблю цій прекрасній дівчині так боляче. Але тягнути нікуди. Чим довше я б мовчав, тим гірше було б їй. 

— Алісо, я хочу, щоб ти була щасливою. Хочу, щоб ти зустріла свою людину, яка відповість тобі взаємністю. Я ж, на жаль, не зможу цього зробити. 

— Мова йде про ту жінку, що товаришує з твоїми батьками? — на здогадку киваю головою. — Тоді, на святкуванні річниці, я бачила, яким поглядом повного обожнювання ти на неї дивився. Вже у той вечір я відчувала, що щось трапиться. Ти ж нікого більше не помічав, лише її.

— Ти маєш рацію, я нікого крім неї й не бачу. І місцями це не добре. Батько називає мене одержимим, а сама Яра безумцем. Та я нічого з цим не можу вдіяти. Я просто кохаю її та зроблю все для наших стосунків. 

Найважче зізнання озвучена. Тепер Аліса знає правду і я відчуваю певне полегшення. Більше мені не доведеться нести відповідальність за відносини, що завідома були приреченими на провал. 

— Пробач мені, якщо зможеш, — щиро прошу я.

— Не проси вибачення. Це були прекрасні два роки, за які я можу тобі тільки подякувати, — Аліса посміхається мені крізь сльози. 

— Я бажаю тобі зустріти свою людину і бути з нею щасливою. 

— А я бажаю тобі завоювати ту жінку і нарешті отримати довгоочікувану взаємність. Ти заслуговуєш на неї, Германе.

***

Хоч у руці відчувається важкість масивного букета кущових троянд, на серці у мене така легкість. Я нарешті зміг поговорити з Алісою і більше не завдаватиму їй болю. Тепер ми можемо рухатись уперед на шляху до омріяного щастя.

Сьогодні я не зміг бути присутнім на парах через роботу. Хоча я щиро розраховував, що мені вдасться встигнути на останню лекцію. Бо Ярославу хотілося шалено побачити. Не було й хвилини, з нашого першого побачення, щоб я не думав про жінку.

Про те, що щось йде не так, я почав здогадуватися тільки на під’їзді до квартири. Яра не відповідала на жодний дзвінок, хоча активно відписувала моїм одногрупникам у чаті. Коли ж я їй написав, то побачив тільки одну галочку, що свідчила про доставлене повідомлення. І жодної відповіді. 

Заходити в гості без попередження я не люблю. Та цього разу я ніяк не можу сповістити про свій приїзд. Мені залишається тільки поглянути у незашторені вікна, щоб побачити у них світло і переконатися в тому, що Яра вдома. 

У ліфті я відчув прилив тривожності. Я прекрасно розумів, що мене ціленаправлено ігнорують, але при цьому не розумів чому. Все ж було прекрасно. Особливо наше побачення, яке тепер по праву вважається найкращим моїм спогадом. 

Серцебиття пришвидшується перед вхідними дверима. Я роблю глибокий ковток повітря і натискаю на дзвінок. Секунда, дві, три… по ту сторону тиша. Я знову натискаю на дзвінок і схвильовано дивлюся на букет у спітнілій руці.