Новий рік

Коли святковий гамір нарешті стих, а друзі один за одним розійшлися по своїх кімнатах, Максим і Марічка теж тихенько зачинили за собою двері. У будинку стало незвично тихо. Лише десь далеко за вікном ще зрідка було чути відлуння новорічних феєрверків. Марічка повільно розпустила волосся, усміхнулася Максиму й присіла на край ліжка.

— Який сьогодні був день... — тихо сказала вона.

— Найкращий, — усміхнувся Максим.

Він підійшов ближче, ніжно обійняв її за плечі. Марічка притулилася до нього. Декілька хвилин вони просто стояли мовчки, насолоджуючись цією миттю. Потім Максим легко торкнувся її губ своїми. Поцілунок був довгим, теплим і дуже ніжним. Марічка відповіла йому так само. Вона відчула, як серце починає битися швидше. Минуло ще кілька хвилин. Марічка трохи відсторонилася. Підняла очі на Максима. Довго мовчала, ніби ще раз прислухалася до себе. Потім ледь усміхнулася.

— Пам'ятаєш... ти колись сказав, що чекатимеш стільки, скільки буде потрібно?

Максим мовчки кивнув.

— Пам'ятаю.

Марічка обережно взяла його за руку.

— Я готова.

Максим уважно подивився їй в очі.

— Ти впевнена?

Вона без вагань кивнула.

— Так. Бо це моє рішення.

Він ніжно торкнувся її щоки.

— Дякую тобі... за довіру.

Максим ще раз поцілував її — так само ніжно, як і завжди.

Цієї ночі вони були лише вдвох.

Без поспіху.

Без страху.

Лише з любов'ю, довірою й упевненістю одне в одному.

Для них це була особлива мить, яку вони обоє запам'ятали назавжди.

За вікном народжувався новий рік. А для їхніх сердець тієї ночі почалася зовсім нова глава їхньої історії.

Прокинулися вони лише ближче до обіду. Марічка повільно розплющила очі й усміхнулася. Першим, що вона побачила, були блакитні очі Максима, який уже давно не спав і весь цей час просто дивився на неї.

— Доброго ранку... — сонно прошепотіла вона.

— Уже майже обід, принцесо.

— Неважливо.

Вона усміхнулася й знову заплющила очі. Максим міцніше пригорнув її до себе.

— Ні-ні... навіть не думай вставати.

Марічка тихенько засміялася.

— Чому це?

— Бо я тебе нікуди не відпущу.

— Максе...

— Все. Вирішено.

Вона підняла голову й подивилася на нього.

— І який у нас план?

Максим зробив дуже серйозний вираз обличчя.

— План на все життя.

— Навіть так?

— Саме так.

Він ще міцніше її обійняв.

— Більше ніколи тебе не випускати з цього ліжка.

Марічка розсміялася.

— Це жахливий план.

— Чому?

— Бо нам треба їсти.

— Замовимо доставку.

— А навчання?

— Переживемо.

— Робота?

— Якось домовлюся.

Марічка вже не могла стримувати сміх.

— А жити ми за що будемо?

Максим замислено потер підборіддя.

— От бачиш... Єдина проблема в моєму геніальному плані — гроші.

— Лише одна?

— Добре... ще іноді доведеться виходити з кімнати.

— І то ненадовго?

— Максимум на годинку.

Марічка легенько штовхнула його в плече.

— Фантазер.

— Зате чесний.

Вони ще кілька хвилин лежали, сміялися й дуркували, насолоджуючись тим, що можуть нікуди не поспішати. Та зрештою Марічка все ж таки визволилася з його обіймів.

— Усе. Підйом.

— Я протестую.

— Протест не приймається.

— Жорстока жінка...

— І дуже голодна.

Максим театрально зітхнув.

— Добре. Перемогла.

*** Коли вони спустилися вниз, уся компанія вже сиділа за столом.

— О, нарешті! — засміявся Влад.

— Ми вже думали, ви до вечора не прокинетеся.

— Просто хтось дуже любить поспати, — підморгнув Максим, дивлячись на Марічку.

— А хтось не давав мені встати, — одразу відповіла вона.

Компанія дружно засміялася. Поснідавши, Таня радісно оголосила:

— А тепер усі швиденько вдягаємося!

— Навіщо? — запитав Влад.

— Бо я веду вас на найкращу гірку в селі!

Через пів години вся компанія вже летіла з величезної засніженої гірки на санчатах, льодянках і навіть просто на картонках, які десь знайшов Влад. Сміх лунав на всю округу. Максим із Марічкою кілька разів з'їхали разом, не втрималися й перекинулися просто в сніг. Таня сміялася так, що не могла підвестися. Навіть завжди серйозний Роман не стримував усмішки. Додому вони повернулися мокрі, рум'яні від морозу й неймовірно щасливі.

*** Увечері всі зібралися у вітальні. Запалили гірлянди. Приглушили світло. Увімкнули якийсь добрий різдвяний фільм. Максим сів на диван, а Марічка одразу зручно вмостилася поруч, поклавши голову йому на плече. Він ніжно обійняв її. Весь фільм вони майже не відривалися одне від одного. Іноді тихенько коментували сюжет. Іноді сміялися разом із друзями. А іноді просто мовчали, насолоджуючись цією атмосферою. Коли фільм закінчився, друзі ще трохи посиділи разом, а потім почали розходитися по кімнатах. Максим і Марічка теж побажали всім доброї ночі й тихенько зачинили за собою двері своєї кімнати.

*** Наступного ранку настав час повертатися. Попрощавшись із Танею, друзями та її будинком, Максим і Марічка сіли в автомобіль. Дорога до Борисполя промайнула за розмовами, сміхом і спогадами про ці незабутні кілька днів. Під'їхавши до будинку батьків Марічки, Максим заглушив двигун. Деякий час вони просто мовчали.

— Уже сумую, — тихо сказав він.

Марічка усміхнулася.

— Ми ж скоро побачимося.

— Знаю.

Він ніжно поцілував її.

— Гарно відпочинь із батьками.

— А ти не сумуй без мене.

— Не обіцяю.

Марічка засміялася, ще раз обійняла його й вийшла з автомобіля. Вона ще довго стояла біля хвіртки, проводжаючи поглядом машину Максима. І лише коли чорний автомобіль зник за поворотом, тихо зайшла на подвір'я, уже знаючи, що тепер кожна їхня зустріч буде для неї маленьким святом. Таня