День Народження?

Суботній ранок розпочався незвично рано. Марічка ще сонно потягнулася, взяла до рук телефон і відразу помітила нове повідомлення.

Вона усміхнулася ще до того, як відкрила його.

Максим:

*«Доброго ранку, принцесо. *

*Заїду по тебе об одинадцятій.*

*Ти ж мені допоможеш усе підготувати до приїзду наших гостей?»

* Марічка тихо засміялася. Швидко набрала відповідь.

Марічка:

*«Доброго ранку. *

*Звичайно допоможу.*

*А що саме потрібно робити?»*

Відповідь прийшла майже миттєво.

Максим:

*«Поки що сам не знаю. Але удвох ми точно впораємося.»*

Марічка похитала головою й усміхнулася. Марічка:

*«Тобто ти ще нічого не підготував до власного дня народження?»*

Максим: *

«Ну... Я ж знав, що в мене є ти.»*

Вона мимоволі закотила очі, хоча на обличчі сяяла усмішка.

Марічка:

*«Хитрий.»*

Максим:

*«Дуже.*

*До зустрічі, принцесо.»*

*** Марічка відклала телефон і ще кілька секунд лежала, дивлячись у стелю. Сьогодні був день народження Максима. Вона згадала подарунок, який уже кілька днів був захований у шафі, і серце відразу почало битися швидше.

«Сподобається чи ні?..»

Саме це питання хвилювало її найбільше. Вона швидко підвелася з ліжка, відкрила шафу й обережно дістала красиво запакований подарунок. Провела пальцями по стрічці й усміхнулася. — Сподіваюся, ти оцінуєш... Поклавши подарунок назад до сумки, Марічка пішла збиратися. Попереду був день, який обіцяв стати одним із найтепліших і найщасливіших у їхньому студентському житті.

Рівно об одинадцятій біля будинку пролунав знайомий сигнал автомобіля. Марічка, яка вже хвилин десять визирала у вікно, одразу впізнала чорний автомобіль Максима. На її обличчі з'явилася щаслива усмішка. Вона ще раз перевірила, чи лежить у сумці подарунок, поправила волосся й вибігла з кімнати.

— Тітко Любо, я побігла!

Тітка Люба визирнула з кухні.

— Гарного вам відпочинку, дітки! І Максима від мене привітай.

— Обов'язково!

— І не забудь подзвонити, коли приїдете.

— Добре!

Марічка швидко взулася й вибігла з квартири. Максим уже чекав біля автомобіля. Щойно він побачив Марічку, його обличчя одразу осяяла усмішка. Марічка навіть не стала нічого говорити. Вона підбігла до нього й міцно обійняла за шию.

— З днем народження...

Максим обійняв її у відповідь так само міцно.

— Дякую, принцесо...

Вона трохи відсторонилася, подивилася йому в очі й ніжно поцілувала.

— Бажаю тобі бути щасливим. По-справжньому щасливим. І щоб усе, про що ти мрієш, обов'язково здійснилося.

Максим усміхнувся.

— Якщо мій день починається з таких обіймів і такого поцілунку, то він уже вдався.

Марічка засміялася.

— Зачекай. У мене ще дещо є.

Вона відкрила сумку й дістала невелику подарункову коробочку.

— Це тобі.

Максим здивовано подивився на неї.

— Ти ж знаєш, що твоєї присутності мені вже було б достатньо.

— Знаю. Але день народження без подарунка — це неправильно.

Він обережно відкрив коробочку. На мить завмер. Усередині лежав чорний шкіряний браслет зі срібною вставкою. На ній було вигравіювано лише чотири слова.

«Дякую, що ти є.»

Максим мовчки провів пальцями по гравіюванню. Потім підняв очі на Марічку.

— Тобі подобається? — несміливо запитала вона.

Він нічого не відповів. Лише дістав браслет із коробочки, одягнув його на руку й уважно подивився на зап'ястя. Після цього усміхнувся.

— Я його більше не зніму.

Марічка полегшено видихнула.

— Значить, вгадала?

— Не просто вгадала.

Він підійшов ближче й узяв її за руку.

— Це найцінніший подарунок, який мені будь-коли дарували.

— Серйозно?

— Абсолютно.

Він ще раз поглянув на браслет.

— Знаєш, чому?

Марічка заперечно похитала головою.

— Бо його не можна просто купити.

Вона здивовано подивилася на нього.

— У ньому є сенс. Є частинка тебе. І кожного разу, коли я дивитимуся на нього, я згадуватиму саме цей день.

Марічка відчула, як щоки знову стали гарячими.

— Я дуже хвилювалася, що тобі не сподобається.

Максим ніжно погладив її по щоці.

— Дурненька... Мені подобаєшся ти. А все, що від тебе, автоматично стає особливим.
Він легко поцілував її в чоло.

— Дякую тобі.

Марічка лише усміхнулася у відповідь.

— Ну що, імениннику, тепер можемо їхати?

— Так. Максим відкрив перед нею дверцята автомобіля.

— Спочатку заїдемо в супермаркет. Треба докупити м'ясо, овочі, напої й ще купу дрібниць.

— Я допоможу.

— Я навіть не сумнівався.

Марічка сіла в автомобіль, Максим обійшов його, зайняв місце за кермом, і вже за кілька хвилин вони їхали до супермаркету, попереду маючи цілий день підготовки, а ввечері — зустріч із друзями й святкування дня народження.

До супермаркету вони приїхали приблизно за двадцять хвилин. Максим узяв великий візок і, усміхаючись, подивився на Марічку.

— Ну що, готова до великої місії?

— Якщо чесно, трохи боюся.

— Чого саме?

— Що ти скупиш половину магазину.

Максим засміявся.

— Побачиш.

Через десять хвилин Марічка вже сміялася з власних слів. Візок поступово наповнювався. Спочатку вони обрали кілька видів м'яса для шашлику. Потім свіжі овочі, зелень, усе необхідне для салатів, соуси й спеції. Далі — різноманітні нарізки, сири, фрукти. Потім напої, соки, мінеральну воду, кілька пляшок алкоголю для тих, хто захоче випити ввечері. Марічка уважно викреслювала покупки зі списку, який Максим відкрив у телефоні.

— Нічого собі... Ти ще й список зробив.