12

Але життя рідко попереджає перед тим, як змінитися.

Воно просто одного дня бере звичний ранок, звичний дім, звичну людину — і перевертає все.

Без дозволу.

Без попередження.

Без можливості підготуватися.

Аліса ще не знала, що одного дня її уявлення про слово «дім» зміниться.

Що місце, яке мало бути найбезпечнішим, стане місцем, з якого їй захочеться піти.

Що їй доведеться стояти перед найстрашнішим вибором:

залишитися заради того життя, яке вона будувала роками,

чи піти заради себе і дітей.

Вона ще не знала, що можна одночасно любити людину і боятися її.

Що можна сумувати за домом, з якого пішла.

Що можна хотіти повернутися — і водночас розуміти, що назад уже не можна просто так.

І найстрашніше:

можна любити людину навіть після того, як вона зробила тобі дуже боляче.

Перед тим днем

Поки що все було ще звичайним.

Були справи.

Діти.

Розмови.

Побут.

Сміх.

Втома.

Телефонні дзвінки.

Плани.

Звичайне життя, яке ніхто не цінує достатньо, поки не втрачає відчуття безпеки.

Аліса жила ним, не знаючи, що зовсім скоро почне згадувати найзвичайніші моменти з особливою ніжністю.

Звичайний вечір.

Звичайний ранок.

Дитячий голос.

Звичайна чашка кави.

Знайомі стіни.

Запах дому.

Речі, які раніше дратували, а потім раптом стали дорогими.

Бо коли життя ламається, людина починає сумувати не тільки за великим.

Вона сумує за дрібницями.

За тим, що колись здавалося само собою зрозумілим.

І саме тут у цій історії починається найважчий розділ.

Той вечір, після якого Аліса вже не могла повернутися до колишньої себе.

Вона ще не знала, що за кілька годин її життя розділиться на дві частини:

до

і

після.