21:1

Олександр

- Скажи мені, нахрена ти це зробив? - я влетів в кабінет батька і вперся руками в стіл.

- Спершу потрібно привітатися з батьком, а тоді вже задавати якісь питання - як завжди холодний і спокійний голос, зараз бісив не на жарт. Особливо після того як я приїхав до моєї дівчинки додому і побачив що частина її речей зникла, отже вона все таки втекла...

- Ти знущаєшся? Ти... змусив Захар стежити за мною, так мало тобі такого контролю, ти ще й Іванку зачепив? Навіщо, навіщо ти їй розповів про парі?

- Ти мій син, і я зробив як краще для тебе!

- Для мене? Для мене?! - я був просто в ярості - А ти звідки знаєш що краще для мене? Ти хоч раз запитав чого я хочу? Ти! Ти все робиш лише для себе!  Ти й батьком мені є тільки на папері! 

- Заткися! І думай, що мені говориш! - крикнув до мене. Я бачив що мої слова його зачепили, та мені вже було всерівно.

- А що? Правда очі коле?! Ти ж ніколи мене по справжньому не любив! Та ти взагалі, таке враження, що ніколи нікого не любив! Хотів мені як краще... - я гірко засміявся..

- Я не любив!? Не потрібно мені тут розпинатись про любов! Ти такий же як я! Моя плоть і кров! Ти й злишся зараз, лише тому, що не виграв парі! Я хотів...

- Та похрін мені що ти хотів! Я кохаю її! Кохаю! Я відмінив парі ще чотири дні тому! Поговорив з Русом, пояснив що закохався, що не хочу робити їй боляче. Та ти вирішив влізти! Хотів мені як краще? В мене запитати?! Запитати, чого я хочу, ти забув?

Я впав на диван і обхопив голову руками.. блять.. І це мій батько.. 

Як же боляче.. Від всього.. від підстави батька. Від того, що не розуміє мене.. 

Та найбільше болить за Іванку.. Я навіть боюсь уявити, як їй зараз... Як я міг бути такою тварюкою.. як міг її образити..

- Сину - батько сів поруч зі мною - ти повинен зрозуміти, що це кохання - то все дурниці. Не існує його. Є лише його ілюзія, а по факту, чоловік і жінка просто використовують один одного, задля своїх цілей. Чоловіку потрібна жінка для статусу, спадкоємців і тілесного задоволення. Як і для жінки, тільки вона окрім цього, ще буде мати будинок, гроші і вплив, який дає їй чоловік.

Я вирішив на нього очі, просто в шоці від почутого

- Батьку, ти хоч себе чуєш?

- Ти ще молодий сину. Кохання - то соплива вигадка для дівчаток, щоб пігулка не була такою гіркою. А тепер давай працювати, нам в понеділок договір підписувати.

Ну так.. звичайно.. єдине що "любить" мій батько це його робота.. На це я лише хмикнув і піднявся з дивану.

- Ти помиляєшся батьку, та я не буду нічого тоді доводити. Мені пофіг на договір. Роби тепер що хочеш. А для мене головне зараз - це Іванка. Я буду її шукати, а потім вимолювати в неї вибачення. І ноги моєї в цій компанії не буде, до тих пір - поки ти не попросиш в моєї коханої жінки вибачення.

Я рушив на вихід

- Олександр, що за дитячі фокуси! Негайно повернися! - крикнув він в слід, та я просто пішов гримнувши дверима. Про цю нісенітницю, що городив батько, навіть думати не став. 

Дарма я очікував від нього розуміння і підтримки. Я більше не буду битися об стіну і намагатися йому щось довести. В мене є мій клуб, який вже приносить чималий дохід, то ж за фінансову складову я можу бути спокійний. А для повного щастя, мені лише потрібна поруч моя кохана.

Зупинився біля ліфту, натиснув кнопку виклику, а думка лише одна - де шукати Іванку? Де ж ти, мила моя? 

Переді мною відчинилися стулки ліфта, вже хотів як війти, коли почув що мене кличе Ольга Леонідівна.

- Олександре, вибачте ви поспішаєте? - вона несла в руках якісь документи.

- Так, трохи. Що ви хотіли? 

- Мені потрібно декілька ваших підписів, на документах по договору, я хотіла віддати Іванці але в приймальні нікого..

- Ольго, Іванка більше тут не працює, як і я, тому..

- Що? Як? Чому? - жінка від шоку вхопила мене за рукав і втупилася великими очима 

- Я..- я важко видихнув - Так вийшло, що вона на мене образилась і втекла. Тепер усім знову керує мій батько. А я тепер йду її шукати.. - я потер обличча долонями, а потім мене раптом осінило - Ольго! Ви ж знайомі! Ви часом не знаєте де я можу її знайти? Куди вона могла від мене заховатись?

- Ох.. навіть не скажу. Ми майже не спілкувались після того як загинули її батьки. - вона на хвилину задумалась, а тоді якось дивно глянула на мене - Але.. скажино мені Сашо - вона різко перейшла на ти - А чи не твій батько винен в тому що Іванка втекла?

- Що? Звідки ви знаєте?!..