Розділ 21

Олександр 

Аааааааа.... Хотілось рвати на собі волосся..

- Сань, вгамуйся, ти вже розвалив пів кабінету..

- Та пох@й! Все до сраки. Нахрена воно мені все потрібно без неї!? Твою ж мать Рус - звідки, звідки вона дізналась?!

- Сань, це не я. Ти ж знаєш, я б таке не зробив! Крім нас про парі знав лише Захар.. отже він.

- Захар... - сукаа.. набираю його, після двох гудків чую сухе - слухаю ..

- До мене, живо!  - блять, аби тільки стриматись, бо ж розібю йому морду, але дізнаюсь все ..

В голові думки лише про Іванку - що робити? 

Що мені тепер робити? Як тепер все виправити? Як тепер довести їй, що я дійсно її кохаю? Як вимолити її прощення?.. Набираю її, та вона скидує виклик..

Сука! Б'ю ногою крісло, яке від удару відлітає до дверей.

Який же я все таки ідіот.. Я просрав своє щастя... І винити зараз можу лише себе..

- Викликали бос? - в дверях стояв Захар, якщо він і здивувався вигляду кабінету, то виду не подав. Я вказав йому рукою на те саме крісло, яке лежало перевернутим догори дном.

- Сідай - як тільки він підійшов і всівся на крісло, я дістав з шухляди пістолет, і направив на нього - А тепер кажи - ти сказав Іванці про парі?

- Ні - його очі розширились, та він навіть не мигнув.

- Сань, ти чого, це вже занадто? - хотів втрутитись Рус.

- Мовчи! Ти знаєш що я зараз не в собі! - Знімаю пістолет з запобіжника - Про парі знали лише ми втрьох, кому ти про нього розповів? Кажи блядь!..

- Олександре, можете сховати пістолет, я все розкажу і так.. - він дивився на мене прямим, спокійним поглядом, в якому читалося розуміння і якась жалість до мене - Справа в тому, що я вже давно доповідаю про всі ваші справи і вчинки вашому батькові..

- Батькові?! - чесно, я був шокований.. Батько.. отже він все знав..  не потрібно бути Шерлоком Холмсом, щоб зрозуміти що він все це підлаштував.. - Але навіщо? Для чого йому це? Для чого йому було розповідати про парі Іванкі?

- Цього я не знаю.. Але сьогодні, коли я сказав йому що ви тепер живете разом, він сказав що прийшов його час втрутитись.. Від себе скажу, що я цього не хотів, і доповідати про вас теж, та я зобов'язаний йому життям і не міг відмовити...

Пиздець..... Я впав на диван і обійняв голову руками.... Просто пиздець..

 Батько.. мій власний батько зруйнував мені життя.. Спаскудив все що було дороге.. Коли я нарешті подумав що зміг заслужити його повагу, його схвалення, що можливо нарешті у нас будуть нормальні відносини - він встромив мені ніж в спину...

 З ним я поговорю вже завтра - бо сам розумію, що якщо ввалюся до нього зараз, то можу наробити справ..

Сукаа... Ну нахрена? Бля... Хотілось вити від відчаю.. Набираю вже напевно в тридцятий раз Іванку - абонент поза зоною досяжності... Жодне з моїх повідомлень не прочитане..

Вимкнула телефон, втекла від мене, певно  заховатись вирішила...

Маленька моя, кохана моя колючка.. я ж все рівно тебе знайду! Переверну все місто, всю країну, але знайду тебе.. Знайду і буду вимолювати прощення.. Все зроблю, аби ти мене пробачила, аби твої очі знову сяяли, і більше нікуди від себе не відпущу....