Розділ 19

Олександр

Нарешті, восьма вечора, а я тільки приїхав до дому. В квартирі тиша, Іванки немає, а я так хотів її обійняти! Розділити з нею свою перемогу! Моя дівчинка! Як же я вже звик що вона поряд! Ці два дні що вона жила в мене, були незабутні. Хочу щоб так було завжди! Щоб зустрічала мене з роботи, проводити разом кожну вільну хвилину. Сміятись, кохатись, мріяти. Тільки з нею. Тільки разом.

Швидко йду в душ. Одягаю джинси і чорну сорочку. Спускаюсь на паркінг, сідаю в авто. Набираю Іванку, та вона скидає виклик. Не зрозумів... 

За мить, від неї приходить смс:

"Я вже їду в таксі, зустрінемось в клубі"

Дідько, вже ж майже дев'ята, не встиг..

Не думав що так все затягнеться, але вже як є. 

Коли зранку їхали на тендер, хвилювався жесть. Батько кидав сурові погляди, та я не зважав. Хотілось поговорити з ним про Іванку, та ми були не самі, ну що ж - якось пізніше.

Усіх учасників тендеру зібрали в великій залі, усього вісім компаній, кожна мала пів години часу, щоб представити свій проект. Додайте ще перерви між виступами, час на прийняття рішеня і все затягнулося на пів дня. 

А потім... 

- Ваша компанія перемогла, нам подобається ваш проект!

Ааа!!! Хотілось сміятись і стрибати на місці як хлопчиську, що отримав бажаний подарунок. Кортіло швидше набрати Іванку, розповісти новину, знаю - вона хвилюється. Та на це просто не було часу.

Коли нарешті ми вийшли з залу, втік до вбиральні, щоб хоч на хвилину почути голос коханої, розповісти, що ми виграли. Так що, сьогодні святкуємо! 

Думав буде швидше, але ми мали все обговорити, узгодити деталі, для наступного підписання угоди. Час йшов до вечора і ми перемістилися в ресторан. Батько кудись раптово поїхав, зіславшись на термінові справи, тож я затримався довше ніж думав, щоб все обговорити і заодно  повечеряв з майбутнім и партнерами.

Поки примчав до клубу, вже було пів на десяту. Швидко знайшов нашу компанію, в заброньованій ВІП зоні.

- Усім доброго вечора! - ковзнув по кожному поглядом, з кожним привітався, усі щасливі і я теж, але.. - А де Іванка?

- Вона щойно відійшла, побачила когось знайомого. Сказала що скоро буде.

- Добре, ви відпочивайте, а я зараз. - ну і де моя кохана колючка? Я ж без тебе не сяду..

Ковзнув поглядом по залу, танцполу - не має, не бачу. Йду поверхом, заглядаючи в кабінки і є.. в одній з кабінок бачу мою біляву квітку, а біля неї сидить Рус 

- Знайшов нарешті. Привіт! Ви вже познайомились? - посміхаюсь і підходжу до моєї дівчинки, щоб поцілувати, та Іванка швидко відвертається. Не зрозумів?...

- Сядь Саш, є розмова. - голос холодний і злий?.. Це ще що за прикол? Хочу сісти біля неї, та вона не дає. Встає, і вказує мені рукою на місце біля Руса. - там сядь. 

- Іванко що таке, щось сталось? - хочу взяти за руку, не дає, дивиться вовком

- Сталось. Сядь. 

Що за? 

- Не хочу, скажи що таке, чому ти так зі мною розмовляєш? 

- Чому? - гірко посміхається - може тому що ви двоє, на мене поспорили? Мм..

Що?.…. Від шоку сідаю. Мову наче відібрало, як і можливість думати, чи рухатись, лише дивлюсь..

- Ів-Іванко я.. - затинаюсь.. чорт, що сказати? 

- Значить це все таки правда.. - тихо вимовляє і на мить заплющує очі. Дивлюся на мою дівчинку, на стиснути в кулаки долоні, напружену спину, в її очах біль і відраза... Хочу встати, щось сказати, але вона виставляє в перед долоню

- Стій, мовчи. - Іванка переводить погляд з мене на Руса, який теж мовчить Іванка важко вдихає, сковуючи, в тоді з гіркотою, і відразою в голосі каже:

- От же так Руслан. Він парі виграв. Я його покохала. Тому віддавай йому ключі від свого автомобіля.

Слова, які мали мене ощасливити, зараз, наче з куля в серце. Ні дівчинко моя, тільки не це.. тільки не так..

- Іванко ми.. - Рус хотів щось сказати, та Іванка не дала.

- Ти мене почув?! Віддавай! Зараз же!

Вона мало не кричала. В її очах стояли сльози, які вона стримувала. А я тупо дивився... 

Не знав.. 

Просто не знав що сказати.. що зробити, щоб хоч трохи виправдати себе.. Щоб забрати тей біль і відразу з її очей.

- Іванко, будь ласка, послухай...

- Ні! - обірвала мої слова - Годі! Досить з мене твоєї брехні. 

Рус тим часом поклав ключі переді мною на столик, кидаючи на мене схвильований погляд. А в мене рвалось серце.. Як? Як вона дізналася? Від кого? Не від Руса, він не міг.. тоді хто?

- Сподіваюсь вам сподобалось парі? Весело певно було?.. - Іванка гірко посміхнулась..

- Іванко, все не так... - почав Рус - Пробач. Ми дійсно вчинили паскудно, але..

- Досить. Я не хочу нічого чути. В мене лише одне! Одне прохання до вас - НІКОЛИ, ніколи більше не потрапляйте мені на очі...