18:2

Іванка

- Дозволиш пройти? 

Ці слова сказані крижаним тоном, наче вивели мене з трансу і я відступила, впускаючи в дім не очікуваного гостя

- Так, прошу.

Я дивилась, як батько Сашка проходить в кімнату, і намагалась стримати хвилювання. Чорт, чорт, чорт... Ще й Саши досі немає..

 Про що він хоче зі мною поговорити? 

Йду слідом за Віктором Івановичем, і витираю об штани долоні, які чомусь враз стали мокрими. Він сідає в крісло, вказуючи мені рукою на диван навпроти.

- Сідай, я на довго не затримаю.

Серце стискається, в середині якесь перелякане тремтіння. Дідько! Що ж я почуваюсь так, неначе я завинивша учениця, яку викликали до директора?! 

По грубоватому тону і по тому, як він себе веде, типу - " я тут цар і бог, а ви всі мошки" - розумію що навряд чи я почую зараз щось хороше..

- Іванко, я викладу все по суті. - пронизує мене своїми синіми, колючими очима - Ти не підходиш моєму сину. 

- Що? Чому це? - слова вирвались мимоволі. Що за... ну я очікувала чогось подібного, але щоб ось так одразу в лоб!.. Ні я звісно не наївна дівчинка, і знаю що по статусу не підходжу, але все ж..

- Ти не подумай дурного, ти хороша дівчина. Але мій син, він... - Віктор Іванович замовк на декілька секунд, ніби підбираючи слова, навіть погляд в бік відвів.. Та кажи вже, що ж це за фігня така!  - Скажу як є. Саша побився на тебе об заклад. Просте парі, що ти в нього закохаєшся.

Він замовк і дивиться на мене не відводячи погляд, а я тупо зависла..

 Це.. Як це?.. В сенсі?...

- Ні, такого не може бути...

Адже не може ж?!.Я просто в це не вірю! Це якийсь абсурд. 

- Я вам не вірю. - не міг Саша так вчинити, точно не міг! Правда ж.. не міг...

- Я тобі не брешу дитино. Після того як ти його відшила, він зі своїм другом Русланом, заключили парі, що Саша зможе тебе за два тижні закохати в себе. Ти зізнаєшся йому в коханні перед його другом, він отримає його автомобіль. Якщо ж Саша програє, то віддасть Руслану свій. Ось така історія. 

Він говорив це таким буденним тоном, наче це щось просте.. звичне.. наче про роботу мені розповідає..

А я... Я просто сиджу. Дивлюсь на нього, слухаю, а в середині.. Душу наче в тиски стягнуло, не вдихнути, не видихнути. Немає слів.. Немає емоцій.. поки що,... 

Я просто сиджу. Просто дивлюсь в крижані очі Сашиного батька, які вивчають мою реакцію і намагаюсь перетравити почуте.. Парі... На мене.. Для чого?..

- Це якесь безглуздя.. - все що можу в даний час сказати.

- Іванко, ти ж розумна дівчина, сама подумай, став би такий чоловік як мій син, просто так за тобою бігати? - він підняв скептично брову і з осміхом, обвів мене поглядом - Ти звісно симпатична, але в нього таких як ти, могло бути і десяток за день. Тож, рахуй що я тебе вберіг від великого розчарування. Якщо не віриш мені - спитай у нього сама. Чи в Руслана. Ви ж збираєтесь в клуб, впевнений, він там теж буде. Гарного вечора.

Як ні в чому не бувало, Віктор встав і пішов на вихід. Рішучі кроки в тиші квартири, відбивались від паркету ніби звуки набату, далі, гучний стук закритих дверей. А я продовжувала сидіти нерухомо, намагаючись якось усвідомити почуте. 

Як? Як так? Цього не може бути... Це все просто в голові не вкладалося. Це ж... Це ж просто...

В голові спливли картинки нашого знайомства, як я тікала від нього в клубі, далі, наша ніч разом, ранок... Так, я виставила його тоді за двері, бо чекала брата.. Виходить що? Заділа сильно гордість? Чи що?

Згадались його слова про нашу зустріч "Я не випадково до тебе підійшов"...

Боже... То це все, виходить, була просто вистава?.. Спектакль, для того щоб, я в нього закохалась... Щоб виграти парі... автомобіль.. Так Саша ним пишався, лімітована версія і щось там ще..

Руслан, друг.. я з ним ще не знайома, лише бачила фото, кращий друг, так.. на автомобілі заклалися... ну так, в багатих хлопчиків, багаті виграші так?

Сука... Якщо ще хвилину тому, мені хотілось плакати, ридати.. то зараз.... 

Зараз я була зла! Злість! Розчарування і гіркота розповзалися нутрощами. 

Сволота! Підлий, брехливий кавелок гівна! Скотина!

Я ж.. я ж повірила! Я ж покохала....

Сльоза. Одна. Одинока. Покотилась щокою. Пекуча, нача сама лава. Наче різала щоку, а одночасно і моє серце..

Боляче....

Боляче, але це потім. 

Витерла щоку. Рішуче, твердо. Для цього ще рано. Для цього ще буде час.

А зараз... 

Зараз потрібно ставити крапку.