18.1

За годину до цього

Захар

Знову одне і теж... Підпалив цигарку, вдихаючи гіркий дим, як кинути цю заразу, коли вічно на нервах..

З за повороту, виїхало дві тоновані автівки, що зупинились за крок від мене.

Не встиг я сісти в машину, одразу почув суровий, холодний голос

- Доповідай.

- Олександр з командою трудилися над проектом весь тиждень, сиділи до самого вечора, після чого я усіх розвозив по домах, ну окрім Іванки.

- Я так розумію, вони вже разом, так? І що, вона вже закохалась?

- За це точно не знаю, але напевно так. 

- Захар...

- Олександр говорив з Русланом і скасував парі. Також попросив мене, не говорити їй про нього. А ще, вони вже два дні вони живуть разом. Щоправда в офісі вони свої стосунки не афішують.

- Навіть так... Ну що ж.. значить настав час мені втрутитись...

**********

Іванка

- Батьку.. - Саша вийшов з за столу і як ні в чому не бувало, потиснув руку батькові 

- Нам вже час, краще приїхати завчасно - він кинув на мене колючий погляд, але нічого не сказав -  Ходімо. - і вийшов з кабінету.

Саша пішов за ним, але вже в дверях розвернувся

- Я подзвоню! - підмигнув з посмішкою і пославши мені повітряний поцілунок, вийшов слідом за батьком.

Наступні кілька годин пройшли для мене наче в якомусь трансі. Я механічно відповідала на дзвінки, розбирала пошту, і постійно гіпнотизувала свій телефон в очікуванні результатів тендеру.

А ще намагалась не думати про батька Саші - ну і погляд в нього, наче в морозильник тебе запихнули... Цікаво чи одобрить він наші стосунки? Чи не буде проти?

Час вже підходив до обіду, а новин ніяких досі не було. Мене аж крутило, щоб самій написати, чи подзвонити, але не хотілось відволікати, я ж не знаю як там все проходить, скільки буде кандидатів і тому подібне. 

Члени нашої команди що години, по черзі приходили до мене з питанням : чи вже щось відомо, а я лише заперечно хитала головою.

Ну що ж так довго то а???!!!!

Чому коли чекаєш чогось - час завжди так довго тягнеться?!

І ось коли на годиннику була майже шістнадцята, телефон нарешті заспівав - Саша. Ааа..

- Ало. Нарешті, ну що там?! - я схрестила пальці на правій руці і почула щасливий голос Саши

- Кохана моя, ми виграли цей тендер! 

- Ураааа!!!! Клас, клас, клас! Я пишаюсь тобою! - я була настільки рада, наче це я його виграла. На мої крики радості, в кабінет забігла Ольга Леонідівна. По моїй реакції вона одразу все зрозуміла, сплеснувши в долоні, щиро засміялась і поцілувала мене в щоку.

- Ти розмовляй, а я піду всіх наших порадую. - я лиш кивнула, а Ольга швидко пішла з кабінету 

- Дякую рідна. Ми всі молодці.

- Ти скоро будеш? - мені не терпиться вживу його привітати і поцілувати

- Ні сонечко. Ми ще десь на годинку тут затримаємось, а потім ще поїдемо на місце яке вибрали для будівництва ТЦ, тому не знаю коли точно приїду. Я й так, в туалет відлучився щоб тебе набрати і повідомити новину.

- Шкода, а я хотіла тебе привітати і поцілувати...

- Ммм.. рідна моя. - голос Саши став нижчий і хриплий, ммм.. - Так, Іванко, не збивай мене і слухай уважно. - вже іншим, майже суровим тоном говорить

- Так, бос! Слухаю! 

- От же ш, заноза моя кохана! Слухай, збери усіх з нашої команди, скажи що всі сьогодні можуть бути вільні, а завтра у всіх вихідний. Також скажи що на дев'яту вечора, я чекаю усіх в моєму клубі - будемо святкувати! Ти теж можеш йти додому, я приїду і ми вже разом поїдемо в клуб.

- Добре, я всім передам і буду тебе чекати!

- Цілую сонце, маю вже йти.

Саша відключився, а як мала дитина почала стрибати на місці від щастя! Класс!!!

Викликала усіх наших в кабінет. Передала слова Саши, пропозицію відсвяткувати усі сприйняли на ура і розійшлися по домах.

Я теж не забарилась, викликала таксі і поїхала до Саши додому. Проте вже за годину, прийнявши душ, зрозуміла, що в мене немає чого одягти до клубу! Потрібно їхати до себе додому, я ж коли брала одяг на декілька днів, не розраховувала на похід у клуб.. 

- Чорт, доведеться їхати..

Написала Саші повідомлення, що поїхала додому. Вже взуваючи туфлі, почула дзвінок в двері. Відчинила і заклякла..

- А-а.. Саши немає...

- А я, якраз до тебе....