17.2

Олександр

З Русом ми проговорили ще з пів години, і я задоволений пішов до кабінету, залишивши друга з дівчатами.

Як би я не хотів опинитись зараз поряд з Іванкою, та клубу теж потрібно було приділити час. Витративши добрих дві години, я перевірив усі звіти від замісника і залишившись повністю задоволений поїхав додому.

В квартирі мене як завжди зустріла тиша. Цю квартиру мені купив батько на вісімнадцяти річчя. Нічого вичурного, простора квартира студія. Прихожа, ванна кімната при вході, а далі невелика кухня, відділена високим столом-стільницею від зони відпочинку, де стоїть диван, столик і декілька крісел. Спальна зона, по іншу сторону кімнати, відділена матовою скляною перегородкою.

Увімкнувши в прихожій світло, пройшов далі і вперше подумав про те, що напевно доведеться змінити житло. Так, для мене одного цього простору було більш ніж достатньо, а от для сім'ї...

Сім'я... Іванка... При думці про те, що я більше не буду приходити в порожню квартиру.. Що замість цього мене буде зустрічати кохана жінка - губи самі собою розтягнулися в посмішці, а душу наповнили теплі почуття.

Сьогодні, коли Рус запитав чи візьму його за дружбу - я навіть хвилини не думав, одразу відповів:

- Обов'язково!

Це питання не викликало в мене якихось негативних емоцій, лише тепло. Фантазія одразу підкинула картинки, як Іванка йде до мене в білосніжній сукні, з посмішкою на обличчі, моя наречена... І я зловив себе на думці, що хочу цього!

Нехай це й ще трохи зарано, адже ми лише нещодавно познайомилися, але я вже її і бачу в ролі моєї дружини.

Здається що я тільки ліг, а через хвилину, будильник вже будить мене.

 Всі ці дні, поспати вдається лише декілька годин, адже потрібно зробити дуже багато, для успішного виконання проекту. Лишилось лише два дні до тендеру, і лише потім, незалежно від його результату - згребу малу в обійми і "викраду", хоча б на кілька днів.

Зазвичай я дзвоню Іванці і попереджаю щоб виходила, але сьогодні не став, бо ж ще потрібно буде її валізи знести, та коли мала відчинила двері, я в коридорі побачив лише не велику спортивну сумку..

- Це що, усі твої речі? - Іванка була вже одягнена, і повністю готова, але вираз обличча якийсь збентежений. Вона що, передумала?

- Привіт. Ні звісно, я.. - вона взяла мене за руку, а я відірвав погляд від сумки і подивився в її очі - Я не хочу поспішати. Я думала про це весь вечір. Розумієш, ми з тобою лише нещодавно познайомилися. А я.. я ніколи не жила з кимось, тому просто не готова морально до цього..

- Але..

- Зачекай.. Дослухай.. - Іванка поклала холодні пальчики на мої губи - Хоч я і не готова переїхати до тебе повністю, але я готова спробувати. Я спакувала речі на кілька днів. Давай.. давай спробуємо почати з цього.. Що ти скажеш?

- Моя  кохана дівчинко... Я... Звісно я б хотів тебе забрати вже і назавжди, але якщо ти так хочеш... Тоді зробимо так, як тобі буде комфортно..

Притягнув малу до себе і припечатав голодним поцілунком.

Ой маленька, фіг я тебе вже відпущу...