Розділ 16

Іванка

- Я хочу тобі дещо розповісти.. - те, яким голосом Саша це сказав, мене одразу напружило. Я повернулася до нього, поглянула в очі і побачила там невпевненість і.. страх? 

Він наче трохи розгублено провів п'ятирнею по голові і важко видихнув. В мене в середині все похололо.. Дідько, що ж таке сталося?

Сашко вийшов з за столу, взяв мене за руку і повів до дивану 

- Сядь будь ласка - я сідаю, дивлюся як він хвилюється, а в самої усі внутрішні органи в клубок скручуються і не хороше передчуття змією заповзає в груди - з таким виразом обличчя, точно нічого хорошого не скажуть..

- Я хочу тобі в дечому зізнатись. Я.. - він замовкає, бачу що намагається підібрати слова, а я вже не можу на це дивитись. Серце стукає як навіжене.

- Саша не мовчи! Кажи вже! Що сталось? - не витримую паузи..

Саша відпускає мої руки, сідає до мене боком і впирається ліктями в коліна, прикриваючи долонями обличча.

- Добре, я розповім як було, усе з самого початку... Коли ти з Роксоланою прийшла в мій клуб на відкриття, я не просто так до тебе підійшов. - він кинув на мене погляд з під лоба, встав, підійшов до панорамного вікна, за диваном і вклавши руки в кишені продовжив

- Я підійшов до тебе, бо Захар, мій охоронець сказав, що ви з подругою, прийшли по батьковому запрошенню, а його самого не буде... Я так хотів довести йому, що я можу, можу створити щось класне, прибуткове! А він... Він не прийшов навіть поглянути! Тому, я був дуже злий і підійшов до тебе, що дізнається хто ти і щоб ти..

Саша замовк, а в мене наче в крижану воду кинули.. 

- Тобто ти.. Ти не просто так, до мене тоді вчепився, так виходить. Тато не прийшов, зате прийшла я, так? - я підскочила з дивану, в мені почав прокидатися такий пекучий гнів і образа, що я просто більше не могла стримуватися - і ти вирішив, що я що? Як то кажуть, маю "відпрацювати", так?

- Іванко, я..

- Так чи ні? - мене геть трусити почало! Будь ласка, будь ласка скажи що все не так... Саша повернувся до мене і дивлячись прямо в очі, вимовив 

- Так..

Від цього єдиного слова, в середині, в моїй душі наче щось обірвалось. Грудка стала в горлі, під очі почали підступати сльози.. Боже.. Не можу.. не можу зараз на нього дивитись. Я закрила очі, щоб стримати сльози, які вже почали збиратись. Потрібно вийти звідси, піти, побути на самоті, я розвернулась і на не гнучких ногах рушила на вихід.

- Іванко стій. Стій прошу тебе! 

- Не чіпай мене - кинула зло, яка ж я наївна дурепа! Почувши рух по заду, я швидко кинулась до виходу, вже взялась за ручку, відчинивши двері, але де там! Сашко захлопнув їх перед моїм носом. Хотів взяти за руку, та я вирвалась, ні не дам більше себе торкаються!

- Досить. Не торкайся! Не торкайся мене! Випусти негайно! - мій гнів рвався на волю. 

- Ні, - він в секунді скрутив мене і притиснув усім тілом до дверей. Я почала брикатись, вириватись, та де там. Куди мені тоненькій, худенькій, проти цього бичка. - Та заспокойся, будь ласка і послухай!

- Не хочу! Не хочу більше нічого чути, пусти мене! Чи я ще не відпрацювала? - кинула зло, та я вже не могла стриматись і зрадницька сльоза покотилась щокою.

- Дівчинко моя не плач, прошу тебе! Який же я ідіот! - він почав поцілунками збирати сльози з мого обличчя, а я почала несамовито крутити головою. Не хочу щоб він мене торкався, не хочу.. - Не плач будь ласка! Будь ласка, просто послухай, до слухай! 

Що тут ще слухати? Мене просто використали! Боже, як же болить! Я знову хотіла вирватись, засліпити ляпаса, та він швидко перехопив мою руку, як і другу. Підняв їх над головою і зафіксував. Іншою рукою взяв моє обличчя, повернувши до себе. А я щоб не дивитись на нього, заплющила очі

- Іванко, подивись на мене. - я лише похитала головою, не хочу більше, не говорити, не дивитись на нього! Я і так заледве стримуюсь щоб не розплакатися - Подивися на мене, благаю тебе.. - щось в його голосі, зачепило мене, те як він надломився під кінець.. я не змогла більше стримуватися і відкрила очі, а з них одразу потекли струмки сліз..

- Дівчинко моя, пробач... Пробач мене! Я знаю що вчинив тоді як егоїст, кончений ідіот, козел.. Але, то лише спочатку.. Коли ми провели разом ніч, а потім зранку ти виставила мене за двері, - він посміхнувся згадавши цей ранок - Я одразу зрозумів, що ти особлива. Ти зачепила такі струни в моїй душі, що я не зміг від тебе відмовитись, не міг стриматись, не бути поряд. Ти мені так сподобалась, що я не міг навіть дивитись в сторону інших дівчат. Для мене залишилась лише ти! Тільки ти!

Його слова, наче цілющий бальзам затягували невидиму рану в моєму серці. Саша відпустив мої руки і в обидві долоні, взяв моє обличча, витираючи великими пальцями мої сльози. А я не могла відірвати погляду від його очей, які дивились на мене з такою ніжністю і розкаянням.

- Пробач маленька моя. - його губи легенько торкнулись моїх - пробач... - ще один поцілунок - я завинив, вчинив як придурок. Але я не жалкую що тоді до тебе підійшов! А знаєш чому?

- Чому? - мій голос був таким тихим, що я навіть не знаю чи почув це Саша, чи просто зачитав з губ.

Він посміхнувся і знову легенько поцілував

- Тому що не дізнався б як це - покохати таку прекрасну дівчину..

- Що?..

- Я кохаю тебе, моя маленька колючка..

Моє серце пропустило удар. В очах Саши була така ніжність і любов, що моя душа тріпотіла. Він кохає мене, кохає... Я сама потягнулась до нього за поцілунком і він не змусив себе чекати. Саша цілував ніжно, п'янко, наче вибачаючись..

- Моя кохана дівчинка! Ти пробачеш мені? - він відсторонився і знову заглянув в очі

- Пробачу... - як не пробачити.. коли він кохає і я сама вже в нього закохалась, але.. - Я сподіваюсь це всі секрети, чи є ще щось?