15:2

Олександр

Мені її не вистачає! 

Дідько, я й не думав що можу так прикіпіти до когось. Але Іванка! Я вже звик що вона завжди поряд! Що по двадцять разів за день, заходить в кабінет, щоб щось сказати, чи уточнити. Звик, бачити теплий погляд її очей, м'яку посмішку. Чути ніжний, дзвінкий голос.

Моя дівчинка. Я закохався! Закохався, як сопливе хлопчисько! Тепер, я вже не можу без неї! Я так звик за ці дні, що Іванка завжди поряд, що без кінця дивлюсь на годинник в очікуванні її приходу.

Я, як і обіцяв, замовив малому айфон, так дорогий подарунок, але малий заслужив. А ще, домовився сьогодні в вечері зустрітись з Русом. Потрібно розповісти йому, що я закохався в Іванку і щоб він не дай бог, нікому не розляпав про це довбане парі. А головне, не пробовкався про нього, самій Іванці!

Блять, якщо вона дізнається... 

Я навіть думати про це не хочу! Вона ж мені не пробачить... Я б і сам такого не пробачив. Але, я ж не думав, що все так складеться.. 

Ні! Все буде добре. Рус не скаже, я певний. А крім нього знає лише Захар, а той взагалі, буде мовчати.  Тому я певний, вона не дізнається!

 Я все для цього зроблю!

Мала обіцяла довго не бути, години за дві-три повернутись. Я навіть двері кабінету не зачиняв, щоб побачити, коли вона повернеться, а ще дуже хочу, вкрасти хоча б один поцілунок!

 Робота над проектом, йде повним ходом. Сьогодні вже маємо перевірити і затвердити креслення і замовити макет. Якщо не буде ніяких затримок, у вівторок зможемо все доробити. 

Вже в середу, у нас презентація і я дуже сподіваюся, що саме наш проект, виграє цей тендер! Батько обіцяв приїхати, і бути присутнім на презентації. 

Дідько, я реально хвилююся! Адже я зможу цим проектом не лише вивести компаню на міжнародній рівень, але і батькові довести, що я гідний бути на цьому місці! Що він помилився, коли не допустив мене до роботи!

Я саме перевіряв креслення будівлі, які нарешті скинув архітектурний відділ, коли раптом відчинилися двері і Іванка, наче справжня фурія влетіла до кабінету, навіть не стукаючи. Її очі метали блискавки. Вона швидкою ходою підійшла до мого столу і вперлася в нього руками. 

- Чим ти взагалі думав? Тобі що, все жарти? 

Перша думка - вона дізналася про парі... 

Боже... Я аж забув як дихати. В горлі в моменті пересохло. Серце калатає наче скажене. Хто?.. Як?..

- Іванко, послухай я... Я просто.. - чорт... Як підібрати слова? Як пояснити що я не хотів... не думав що все так вийде..

- Що просто? Ти хоч трохи думав коли це робив? -а я завис.. Що сказати? Як виправдатись? - От скажи мені, навіщо? Навіщо було купувати такий дорогий подарунок?

Що? Кого?

- Який подарунок? - я з того переляку, навіть не зрозумів про що мова

- Айфон! Грьобаний айфон, останньої моделі!  Він же коштує цілу купу грошей!

Телефон? То вона розсердилася за подарунок...  Вона не знає... Хух.. аж дихати стало легше. З плечей наче гора звалилась. Дякую тобі Боже! Вона не дізналася...

- Дідько маленька, я думав справді щось сталося! - перевів дихання і встав з за столу -  Це усього лише телефон, ти чого? - Я спеціально не казав що саме купив малому, адже знав що Іванка буде проти, але не думав що аж на стільки...

- Ти що знущаєшся? - не вгавала - Мені брат влаштував справжній допит! Я мусила розповісти йому про наші стосунки. Діма сварився і на Ярика, не даючи йому прийняти твій подарунок. Малий аж розплакався. Скажи мені, про що ти взагалі думав?

- Івась пробач, я ж хотів як краще. Діти ж зараз усі такі наворочені, люблять хизуватись один перед одним, думав він зрадіє.

- Він і зрадів! - хмикнула мала. А тоді примружившись, ткнула пальчиком мені в груди - А тепер зізнавайся, чому ти мені відмовив сказати що в пакунку? Це Яр так? Він випросив в тебе такий подарунок?

Дідько, не жінка а оракул, все знає... І що мені сказати? 

- Ні, що ти!  - Ще одна брехня, нехай і маленька, але ж сука як не приємно їй брехати.. Але що ще я мав казати? Вона зараз запитає за які такі заслуги. А зізнаватись, що він мені скидав інформацію про свою тітку, те що вона любить і що робить, щоб я успішно залицявся?.. Блін потрібно якось викрутитися! 

Та-ак, один хороший спосіб я знаю. Підійшов в притул і обійняв Іванку зі спини, притис до себе і почав цілувати солодку шийку.

- Ну не сердься зіронько моя. Хочеш я знову вимолю в тебе пробачення, як вчора в вечері... і зранку...

Я продовжив покривати поцілунками шию, а тоді легенько вкусив за мочку вуха. Мала застогнала, а в мене в штанях стало тісно. Хочу її, хочу скажено! 

- Саш, ми на роботі!  - Іванка висвободилась з моїх обіймів 

- Добре маленька. Добре - я відійшов і сів назад в крісло - Але не сердься, я справді хотів як краще.

- Добре, не буду. Але Саш, я хочу тебе попросити..

- Все що завгодно маленька. - я все для неї зроблю, на все згодний.

- Я не хочу більше з тобою сваритись по дрібницях. Тому, я тебе дуже прошу, не приховуй від мене нічого, добре? Краще скажи мені одразу, якщо щось є..

- Іванко я...

- Саш, - вона виставила руку в перед, зупиняючи мене - Я просто дуже не люблю, коли від мене щось приховують... Знаєш, моя мама завжди казала  що "Правда завжди випливе і завжди в самий неочікуваний момент, тому краще одразу говорити як є" .

В мене в середині все стислось. Сказати правду... Боже... Я не уявляю що буде якщо Іванка дізнається про парі. Вона мене не пробачить! Але.. але можливо краще не мовчати? Можливо краще розповісти все зараз. Сказати що шкодую. Зізнатись їй в коханні..

-Добре, рідний, піду працювати - поки я думав, мала розвернулась і рушила на вихід з кабінету.

- Іванко, зачекай будь ласка. Я.. я хочу тобі дещо розповісти..