Розділ 12

Не питай, чи п’є, 

а питай, — який на похмілля.

Як же ж погано...

Прокидаюсь від того що мене нудить. Голова болить, а до горла підступає нудота. 

Боже.. що ж так погано. Хочу встати і побігти в туалет, але не можу, мене щось тримає.
Не встигаю подумати, згадати, як новий блювотний рефлекс "гукає" мене до вбиральні! 

- Пусти! - скидую з себе чиюсь руку і прожогом кидаюсь до вбиральні. Саме вчасно....
Фу... Як же це гидко і не приємно.

Ну от чому так? Так добре посиділи, посміялися, відпочили, якто кажуть, душею і тілом. А тут на тобі ! Вивертає назад все що з'їла... Бе....

Якось дивно влаштований цей світ. За все хороше, доводиться платити, тільки ціни різні....
Ну а хіба ж ні?

Провів "добре" час з друзями - на тобі похмілля!
Хочеш гарно виглядати - давай обирай - дієти, вправи, біг чи спортзал.
Та навіть на відпочинок поїхати - пахай дєточка, економ, відкладай гроші, бо то не дешеве задоволення. 

Добре коли грошей, як то кажуть, "кури не клюють" . Але ж і там, вони на голову просто так не падають. Хоча... хто їх там тих багатіїв знає.

А в мене зараз, похмілля і мій любий друг - унітаз! Аха-ха.. тільки мені не весело.
Хух.. нарешті все вийшло, але голова їде колом. Сіла на кахель і вперла голову в долоні. Все, більше стільки не п'ю. 

Як крізь вату, чую збоку від себе кроки. Голову підняти не можу - крутиться. Аж тут бачу - босі ноги. Чоловічі! Щоб тобі! Ми що кудись ходили з Мариною?

Переді мною з'являється склянка з водою. Благослови тебе Боже, хто б ти не був!

- Випий мала, легше стане - і я вдячно п'ю джерельну поживу. Але якоюсь тверезою звивиною розумію, що говорить знайомий голос. Я все ж таки, знаходжу сили припідняти свою стражденну голову і поглянути в верх. Присівши, мене стурбованим поглядом оглядає Саша! І він... Голий. Повністю голий! Твою ж....

- О Боже..

- Не божай! Давай я тебе підніму колючка, а то дупу свою голу, на холодному кахлі простудиш.
Опускаю голову, ох чорт! Я дійсно з голою дупою! Розчепірилась тут, на полу, в позі лотоса, в обіймах унітазу....

 Боже, який сором....

 Відчуваю як щоки заливає рум'янець. Ооо... ну за що мені таке?! 

Все, тепер точно, більше не п'ю.
Потрібно хоч встати і вмитись, а то я можу тільки уявити, як імпозантно я зараз виглядаю. Намагаюсь піднятись, але моя, ще п'яна голова йде обертом. А тоді відчуваю як мене підхоплює Саша

- Обережно моя п'янчужка. Давай допоможу. - він підтримує мене за талію і підводить до умивальника. Підіймаю погляд на себе в дзеркало і здригаюсь - жуть... 

На мене дивиться бліда, п'яна мармиза! Очі підпухші, туш потекла, на голові як в дурного на хаті - писана красуня!

Як там Маринка казала - я вмію справляти враження?! Оо так! Особливо зараз!
На Сашка очі перевести боюсь - соромно!

 Як він тут опинився? Що вчора було, після того, як ми встали з за столу - не пам'ятаю. 

- Все нормально, дай мені п'ять хвилин. - тихо  прошу не підіймаючи погляд. Саша мене відпускає. Декілька секунд стоїть нерухомо, наче перевіряє чи не впаду, а тоді йде, але зупиняється в дверях.

- Поклич, якщо буду потрібен, а я тобі поки чай зроблю.

На ці слова лише киваю, і лиш коли двері до ванної зачиняються, нарешті видихаю. 
Плескаю собі в обличча холодної води і безрезультатно намагаюсь пригадати хоч щось!

Точно пам'ятаю що ми прикінчили пляшку, я дійшла до ліжка, а далі темнота... Що було???  Чи було щось між нами? 

Хоча, судячи з того, що Саша ходить голяка, а я майже така ж сама - було. 
А я що, жалкую? Прислухаюсь до себе - та наче ні. Сама ж вирішила дати нам шанс... Але... хотілося б хоч пам'ятати, як то було!

За цими думками, йду в душ, вода в цьому випадку діє на мене найкраще. Закутуюсь в великий рушник і приводжу себе до ладу, наскільки це можливо в даній ситуації, чищу зуби і плетуся до кухні.

Як тепер Саші в очі дивитись?
Так не підіймаючи погляду бреду до столу, на якому вже парує чашка з чаєм, в якій плаває скибка лимону. Садовлю свою стражденну дупу на м'який стільчик. А чого вона в мене трохи болить? А потім думаю - може краще не знати?..

Маленькими ковтками п'ю ароматний напій, який теплом розливається по моєму шлунку. Заплющую очі, мм ... мій організм одразу каже "дякую". 
Відчуваю дотик до своїх колін і різко відкриваю очі. 

Біля мене присівши сидить Саша і заглядає в мої очі, знизу в верх.

- Тобі вже краще? - стурбовано питає, а я? Як же соромно... 

- Так, дякую - я відводжу погляд, блін як не зручно... - вибач за це... І я, якщо чесно, не пам'ятаю звідки ти взявся...
На що Сашко починає тихо сміятись.

- Ой ти, моя п'яна колючка, ти ж сама мені зателефонувала.

- Я? - О горе мені... 
Поки Саша розповідає про те що було, я ще більше заливають фарбою.

- Мама рідна, яка ганьба! - опускаю голову на стіл і хочу закрити вуха долонями, щоб хоч не чути... Жесть, оце докотилася.. Чи допилася?

- Гей мала, ти чого - Саша тягне мене за руки, розвертаюсь до себе.

- Саш пусти, мені правда за себе соромно..

- Та ладно тобі мала, ну з ким не буває... Добре що ти хоч мене набрала, а не якогось іншого свого.. залицяльника.

- Та йди ти! - ні ну ви це бачили! Тут і так, тошно! Так цей ще й прикалується з мене! 
Хочу вирвати свої руки з його захвату, та де там! Тримає міцно.

- Іванко, заспокойся і поглянь на мене! - а я що? А я образилась і демонстративно відвертаю голову в інший бік. А він, бере мене рукою за підборіддя і повертає до себе

- Колючка, на мене подивись! - говорить тихо, але твердо. Я очікувала побачити в його очах злість чи осуд, а там хлюпається ніжність... 
Саша ласкаво проводить долонею по моєму обличчі і легенько, практично невагомо цілує в губи.

- Моя ти колючка, тепер як порядна людина, ти мусиш офіційно стати моєю дівчиною!