Розділ 11

Не зарікайся, 

бо доля любить гратися!

Охх.... Як це прекрасно - зняти з себе туфлі! 

Думаю мене зрозуміє кожна жінка, які це неймовірні відчуття - після цілого дня  на підборах, взути домашні тапочки... Відчувати як твої ніжки кажуть дякую! А якщо, ще є хтось, хто б  помасажував зараз ступні і пальчики - Ммм...  то це взагалі маленький оргазм!

Бреду на кухню, на автопілоті заварюю собі м'ятний чай, беру в руку чашку і сідаю на підвіконня. Воно в мене широке, сидіти дуже зручно, а головне вид - вікна виходять на проспект, подалі видно парк, краса! Я спеціально поставила на нього лише одну орхідею і то в куток. Начебто гарно, що на підвіконні є вазон, а головне - мені не заважає розміститись. 

Я можу так просидіти пару годин, дивлячись як люди біжать заклопотані, у свої справах. Як їдуть у жвавому русі автомобілі. В будь яку пору року, при будь якій погоді.  Розумієш, що ти не один, що у всіх є свої життя, думки, справи, проблеми.  Це якось заспокоює, дає можливість легше дихати, аналізувати, розкладати свої думки по поличкам.

Ось і зараз, хоч уже вечір, але вулиці добре освітлені, видно людей що поспішають додому, машини світять фарами, сигналять, але мусять помаленьку повзти в пробці. А в мене в голові... каша-малаша зліпи пиріжок!

Події сьогоднішнього дня проносяться в голові, а особливо вечеря з Сашою, його поцілунки. А його слова, що це все серйозно то взагалі... 

Мені до диких тарганів в голові, і до тремтіння в колінах хотілося повірити, піддатися, розчинитися.... Але... Завжди це але.... Постійно є хтось, чи щось, що не пускає, не дає рухатися далі..

В моєму випадку це батьки... Ні вони не були поганими, вони, кожен по своєму нас любили, але їх відношення між собою... Сльози мами, коли вона ночами чекала тата до дому, а потім казала мені:

- Доню, якщо хочеш бути щасливою, не закохуйся! Не кохай! Нехай тебе кохають! Інакше тобі зроблять боляче! Інакше будеш як я, сидіти і плакати ...

Я не хотіла для себе такої долі! Не хотіла піддаватись на рожеві соплі під назвою "кохання" - а потім ридати як моя мати.

А скільки я на дивилась на своїх подруг, і просто знайомих дівчат, які втрачали голову від кохання, спочатку літали на крилах мов метелики, а потім ридали, впали в депресію, однокурсниця навіть вени собі порізала... 

А все чому? Бо той, я вибачаюсь за слово Хуй! знайшов собі іншу! Кращу, молодшу, розкутішу, цицькатішу, багатшу, або просто нову розвагу, ну і тому подібне. Ну от і скажіть, воно мені треба? Сто відсотків НІ!!!! От я і не хотіла серйозних відносин, тікала від них..

Але з Сашою... Він як погляне своїми майже чорними очима - то серце кульбіт робить... Як посміхнеться своїми ямочками - так і пливуть мізки як віск.. А як візьме в обійми, як поцілує - все! прощавай здоровий глузд!

Жоден! Жоден чоловік до цього так на мене не впливав! До жодного я не відчувала навіть краплі таких почуттів! І тепер я боюсь! До чортиків боюсь що закохаюсь!!!! Аааааа....

Що робити???!!!!

Ну от справді! Що робити - не знаю! Потрібна поміч залу, точніше подруг.

Заходжу в вайбер, в нас з дівчатами свій загальний чат і швидко друкую повідомлення:

 Я -"Квіточки дівчатка, потрібна екстрена психотерапевтична допомога! Рятуйте! Аууу!!!"

Маринка - "Зірочко, що трапилось? Я на зв'язку! Допоможу, підкажу, носик витру! Тільки скажи!"

 Я -"Дякую квіточко. Чекаємо Росю і зізвонюємось, бо багато розповідати!"

 Рося - "Рідненькі мої... пробачте мене засранку, але я зараз на званій вечері з головним редактором... Вибач Івасю, що в обід тобі не відповіла, просто не маю коли. Ви ж самі знаєте як воно буває, як нема - то нема, а як є - то оберемками! Пробачте, мушу йти.."

Ну от, а так хотілось потрійного мозкового штурму...

Маринка - "Івась давай я до тебе зараз прийду, я все одно дома одна, мій знову у відрядження поїхав. А ще, мені тут братик коньячок підігнав ..."

Все таки в мене чудові подруги! 

Я - "Мене вмовляти більше не потрібно, двері відкрила, готую закуску!....

Добре що Марина живе в сусідньому будинку, п'ять хвилин і вже в мене. Поки чекала, сирну нарізку на стіл, фрукти, шоколадку, під коньячок саме то. Правда вже трохи пізно для вечері, та і на роботу завтра! Але Бог з ним, головне в собі розібратись, нерви втихомирити, тарганів з голови повиганяти - бо ж не засну! Так і буду всю ніч крутитись, ще не дай бог присниться, а воно мені тре?...

Сіли ми з Мариною, випили по чарочці і давай я їй розповідати, про все що сталося після її день народження.  Виговорилась, прямо як в церкві на сповіді, як на духу все виклала. Головне що навіть не помітила, коли це ми встигли, пів пляшки коньяку випити... ого мене понесло....

Дивлюся на подругу, сидить і посмішка до вух.

- Що?

- Ти ж знаєш як кажуть - чого боїшся, те обов'язково станеться?! Або не зарікайся, бо доля любить гратися?

- А до чого тут це? - спантеличено запитала

- А до того, що ти вже на нього запала!

- Так, він мені подобається .. дуже... Але Маринко, я боюся, боюся а раптом я в нього закохаюся....

- Івась - Марина взяла мене за руку - те що було в твоїх батьків, це не вирок! І не твоя доля! Не у всіх так! Візьми моїх батьків, вони вже майже тридцять років разом і душа в душу! 

- Так, я знаю. Але зараз, таке кохання - це рідкість.

- Так ти ще сама не знаєш чи закохаєшся в нього. Ти його взагалі, навіть толком ще не знаєш! Раптом він, ну не знаю....

- Колупається в носі і їсть коз'явки? - згадався вираз з мультфільму і ми вибухнули сміхом...

- Все може бути.. Звісно це трохи.. ну, дивно, що він так швидко заговорив про серйозні відносини, адже чоловіки рідко так швидко визнають свої почуття. Хоча, ти в нас красуня і крім того, вмієш бути неординарною і вражати.