Розділ 9

Іванка

 Сказати що я шокована - то нічого не сказати! А ще збентежена і трохи розгублена. А ще... збуджена...

Дідько! Те що почалося в клубі як забавка, переросло в шалену пристрасть в ліжку, тепер виходить на новий рівень - бос і підлегла!
 Чорт, чорт, чорт.....

І як я маю з ним працювати? 

Так він красунчик! А ці бісові ямочки на щоках! О боже... Коли сьогодні в офісі, він подав мені руку "для знайомства", сильну, теплу, в якій моя долоня майже потонула. І ці ямочки... я залипла, наче під гіпноз попала...  Ще з хвилину тупо дивилась на двері кабінету, куди він зайшов, поки мого плеча не торкнулася Рося.

- Івась, ти в порядку? - я аж здригнулася - Це ж він, той самий, з клубу, так?

- Так.... - я вчора розповіла подрузі все що сталося в клубі і потім. Всі подробиці, і нашу розмову зранку. Про букети, записки...

- Може він твоя доля? 

- Рось, що ти таке кажеш? Ти ж наче детективи пишеш, а не романи! Ну яка доля, про що ти? Ти ж знаєш, що я не вірю у всю цю бурду. Так він гарний, і можливо я була б не проти... ну... Провести разом час.. Але не більше, це не моє! 

- Але ж ти... через нього, не відмовишся підмінити мене.

- Ні, що ти. Я тебе нізащо не підведу! Все буде в порядку. - я намагалась говорити впевнено, хоча не дуже такою себе відчувала.

Вже вдома, сидячи за чашкою м'ятного чаю, я змогла нормально розслабитися і прийти до висновку, що по суті, нічого страшного не сталося. 

Ну так, ми "знайомі", так, в час був чудовий секс. Але ж тепер ми будемо не в клубі! Ми обидва на роботі. Я не можу підвести подругу,  він - батька. 

З того що розповіла Рося - мені здається він захоче справити на нього враження, і буде зайнятий роботою. Хоча, те як він сьогодні красномовно зі мною вітався... навряд чи він буде думати лише про роботу. Чорт!

Ні! Як би там не було, якщо почне розпускати руки - я йому їх повикручюю! На роботі - робота!

З таким настроєм, я зранку збиралась на роботу.
Темно синій брючний костюм з подовженим піджаком, біла блузка з невеликим круглим вирізом. Туфлі на середньому каблуку - так щоб і гарно, і щоб не впасти з ніг до кінця дня. Волосся підібрала в високий хвіст. Легкий макіяж, нюдова помада. І ось, з дзеркала на мене дивиться ділова жінка. 

Сьогодні дощить, тому викликаю таксі і за десять хвилин до робочого часу, заходжу в приймальню. Тут нікого, але двері кабінету директора вже відчинені, отже він вже тут.

Підходжу до дверей зазираю і легенько стукаю, але нікого не бачу, проходжу в середину - в кабінеті порожньо. Ну і де він?

- Мене шукаєш? - лунає над вухом і я від страху аж підстрибую!

- Та щоб тебе! -  Різко розвертаюсь на дев'яносто градусів, але він стоїть надто близько, я трохи не втримую рівновагу і буквально падаю йому в руки.  Олександр миттю ловить мене, притискаючи тісніше до свого тіла.

- Ось, ти знову в моїх руках - промовляє низьким, хриплим голосом. А я завмираю, наче зайченя перед голодним вовком.

 Чомусь не відштовхую його, не кажу заготовлені слова про субординацію... Що зі мною? Я лише дивлюся, бачу як вивчає моє обличчя, як його погляд опускається на мої губи...

Мої губи поколює, я стримуюсь з останніх сил, щоб не провести по них язиком. Не можна... Та чи зможу я зараз встояти?