7.2

"Ніколи не знаєш де втратиш,

 а де знайдеш..."

Іванка

Ранок понеділка почався прекрасно. Я приготувала нам з Яром легкий сніданок, швидко навела порядок в квартирі і сіла знову шукати роботу. 

На тей час вже було декілька нових вакансій, я відправила своє резюме і на диво, вже через пів години я була записана на співбесіду. Ура!!!

Швидко дістала з шафи костюм: біла блузка, синій піджак, і такого ж кольору спідниця олівець до колін. Волосся підняла на верх і заколола крабом. Легкий макіяж, і я готова!

Залишивши настанови Яру, щоб нікому не відчиняв двері і дзвонив, якщо не дай Боже що - я побігла на співбесіду!

Та певно понеділок все таки не мій день... 

Ні, я доїхала добре, колготки не порвала, і зупинку не пропустила, встигла вчасно на співбесіду - та тільки краще, я б на неї і зовсім не йшла! 

Мало того що спочатку у відділі кадрів сказали що певно помилились - бо їм потрібен співробітник старшого віку, тому що я напевно, в них довго не попрацюю, бо в мене саме такий вік, що якраз заміж виходити і діток народжувати! 

- Не встигнете нормально попрацювати, і уже в декрет підете, а нам потім вам тільки декретні виплачуй..

Лише після того як я хвилин п'ятнадцять запевнювала цю стару каргу, що ще як мінімум років п'ять, не планую народжувати дітей, вона нарешті пропустила мене до начальника відділу на співбесіду.

Начальник відділу - чоловік років сорока, був доволі приємної зовнішності, та дивився він на мене якось не добре... точніше якось хижо... Він швидко прочитав моє резюме, задав декілька питань, а потім чомусь встав, обійшов стіл і став поряд.

- Ну що ж Іванко, відносно ви нам підходите. Що правда в вас трішки замало досвіду роботи, але.... - чоловік посміхнувся, пройшовся по мені поглядом - якщо ви будете до мене, скажімо так - лояльні, то я візьму над вами шефство.... - поки до мене, наче до жирафа, доходив сенс його слів, він взяв мою руку в свою, і хотів прикласти її до своєї ширінки! Твою ж..!!

Я вскакую з крісла, різко вириваючи руку. Хотілося заліпити йому по мордяці, і сказати що я думаю про його "шефство" - та в цей момент в двері постукали, і в кабінет зайшла висока, темно волоса брюнетка.

- Любий, ти пам'ятаєш що обіцяв своїй коханій дружині разом пообідати? Ой, вибач ти зайнятий... - дівчина оцінююче подивилась на мене і насупилась. А я не чекаючи більше ні секунди вилетіла з кабінету.

Ну це просто абзац!

Це ж яким потрібно бути, щоб таке пропонувати?! Хочеш працювати - будь "лояльною"! Фу, як же бридко! Як так можна?! Я дуже сумніваюсь, що я перша кому цей... цей... начальник, таке запропонував... Боже... А він ще й одружений! От вийди заміж за таку скотину, а потім чухайся там де не свербить....

 Чи то може я така правильна, а це все норма?.. 

От як тепер знову на співбесіди йти? А як знову таке буде?

Додому я поверталась з диким головним болем. Проходячи мимо супермаркету, згадала що вдома дитина, звернула в магазин. Прикупивши трохи продуктів, взяла ще відерко шоколадного морозива - буду піднімати собі настрій!

Підходжу до дверей квартири і завмираю... під моїми дверима лежать троянди... губи самі розтягуються в посмішку. Адже я точно знаю від кого вони, бо такі ж самі вже стоять у мене на кухні...

Піднявши квіти, я швидко відчинила квартиру

- Яр, я вже дома - з спальні вийшов племінник, посмішка до вух, очі сяють - явно дуже задоволений.. - ти такий радісний, що нарешті рівень пройшов? - вчора весь вечір не міг пройти рівень в якихось стрілялках..

- Так, пройшов... Тут до тебе приходив один, дзвонив, стукав, думав двері знесе!

- Ти ж йому не відчинив?

- Звісно ні, ти ж заборонила! - я подивилась на малого з підозрою, щось він темнить.. - Та я з ним поговорив через двері, сказав що тебе немає. 

- І що він повірив і просто пішов? А ну зізнавайся! Про що ще розмовляли? - щось Яр точно приховує, очі бігають і виглядає ну вже дуже задоволеним!

- Ну... він сказав що хоче бути з тобою, хоче зустрітися, і щоб ти до нього зателефонувала. Хотів щоб я двері відчинив і квіти взяв, та я сказав що ти заборонила, і щоб він залишив їх під дверима...

- І це все? - малий кивнув - ну гаразд...

В цей момент в двері подзвонили, я аж підскочила. Одразу з'явилася думка що можливо це Саша повернувся, тому я швидко глянула в дзеркало, поправила помаду і відчинила двері. Та на порозі стояла Рося з пляшкою шампанського і тортиком!

- Івася! В мене є що відмітити і є до тебе просто грандіозна пропозиція!..